Чергові події з Шевченківською премією досить характерні. Частина суспільства сприйняла їх як катастрофу національного масштабу, частина обурилася таким різким оцінкам, частина рада, що знову комітет продемонстрував свою безсоромну відкритосуспільність і пажерливу толерантність.
То хто ж має рацію? Попри усування відверто токсичного породистого білогвардійця-сноба Юрія Макарова, Шевченківський комітет змінився мало. У ньому явно не було досягнуто паритету між мовно-культурною інтелігенцією й модернізаторами, якщо в таких узагалі коли-небудь існувала потреба. Ті, хто там сидять, або не мають уявлення про ще ненагороджених культурно значущих діячів культури, або свідомо їх ігнорують.
По-перше, розмивається поняття культурної значущості, позаяк зберігся відверто упереджений відбір, присмачений політизованістю. Культурна значущість не тотожна медійній розкрученості, а та не становить собою синонім читацької популярності. Так званий сучукрліт, із когорти якого беруться “новітні” кандидати, давно вже переживає кризу. Його тексти – відверто “нішеві”, вони дуже “на любителя” і малоцікаві загалові.
По-друге, розмивається поняття літературної цінності. Вона вже давно не самоочевидна. Обсценна лексика в нагороджених текстах – нехороший симптом. Їхні теми – далеко не висококультурні, мова часто примітивна й поза нецензурщиною. Те, що ці тексти чогось варті, не є безсумнівним. Звідси й конвенційність оцінок, відсутність суспільного консенсусу щодо обгрунтованості нагородження.
По-третє, розмивається поняття моральної цінності. Премійоване мистецтво не несе в собі українських цінностей, не є спадкоємним стосовно української культури, не пропагує етнокультурну спадщину. Деякі нещодавні лауреати Шевченківської премії, не виключаючи й нинішнього, мають глузливі й нищівні висловлювання про Тараса Шевченка. Після цього їхнє нагородження стає абсурдним. Ніхто не перевіряє висунутих загальнолюдей на предмет українофобських висловлювань і мотивів у творчості, теж несумісних зі премією.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Тому радше мають рацію ті, хто говорить про катастрофу. Просто вона насувається повільно, її не відчули одразу, поки ще можна було спинити. Кидається в очі, що відсутні суспільні й державні механізми контролю Шевченківського комітету, формування списків номінантів та відкликання премії. Потреба в них давно назріла.