Юстина Добуш. Вульгарна свобода

560

Минулого тижня дивилась одне інтерв’ю і зловила себе на дивному відчутті. Отож, в гостя програми запитують, чи може мати людина право на рабство, і він починає відповідати щось такого, що в 21-му столітті це дивне питання, бо тепер у всіх, кого він знає, є такий собі ген свободи, всі прагнуть незалежності і т.д. І в мене раптом виникло відчуття вульгарності слова свобода – в отому словниковому сенсі ‘спрощення, перекручення змісту‘. І воно не дає мені тепер спати вночі, отож мушу про це написати.

Нині свобода — це вже майже рефлекс, перша і найголовніша заповідь, найвища цінність, найбільша необхідність. Свободу мають мати усі, усі її мають прагнути, усім її треба забезпечити, усім її треба гарантувати, усім мають дати доступ до неї. Про свободу мають говорити усі, її має сповідувати кожен мешканець 21-го століття. Вона — це найпопулярніший тренд, вона — це найбільш стильна річ, навіть стильніша за чорний у гардеробі Вікторії Бекгем, вона — це рушій для кожного політичного руху, марґіналів, інтелектуалів, зазомбованих мас, релігійних фанатиків, тубільців з островів поблизу Нової Зеландії. Всі хочуть бути вільними від когось, всупереч іншим, незважаючи на потреби умовних «інших». Свобода для багатьох — це противага, протиставлення тій реальності, яку хоче нав’язати хтось зверху чи ззовні, і не важливо, що саме вона передбачає — свободу сексуальної орієнтації чи ідентичності, свободу не сплачувати податки чи свободу порушувати чужі кордони, аби розширювати власні. Свобода тепер вийшла з поля впливу філософії чи правничих наук, вона практично вже стала чимось реальним, мало не матеріальним. Під впливом споживацьких звичок ми настільки звикли до потреби мати модні девайси чи інші товари для щоденного вжитку, що й до свободи вже ставимось майже як до потреби мати смартфон. Ми настільки звикли до необхідності бути успішним і сучасним, що мати свободу — це так само, як і необхідність мати акаунт у соцмережах, працювати на цікавість своїх фоловерів до чужої приватності, звітуючись про те, скільки доз вакцин тобі вже вкололи, чи публікуючи світлини з найпопулярніших курортів.

Однак.

Свобода — це не айфон чи інша трендова річ, яку ти мусиш придбати для того, щоб залишатися в тренді. Свобода — це навіть не селфі з спортзалу чи придбаної путівки в ретрит. Свобода — це насправді навіть не те, що можна собі вибороти, відвоювати чи відстояти. Бо от, скажімо, з правової сторони свободу насправді не так легко забезпечити, свобода — це не реформи судової системи та правоохоронних органів, це не виховна година для гуртків праворадикалів на тему, що не можна бити людей і ненавидіти за расовою ознакою. Свобода — це, на практичному рівні, складна система писаних і неписаних правил, які важко поміж собою узгодити так, щоб задовольнити потреби усіх, причому в юридичному сенсі свобода — це завжди обмеження, це завжди лиш рамки, в яких можеш бути вільним. Позаяк абсолютна свобода — це ризик хаосу, анархії, безчинства, грабунку, вандалізму, сваволі. Абсолютна свобода є абсолютно небезпечною для існування нашої цивілізації. Будьмо обачні з прагненнями.

Свободу не можна спрощувати і гарантувати усім, вона не є чимось, що ти можеш залишити в спадок, передати, продати, подарувати, гарантувати. Бо як можна розпоряджатись чимось, що не є вродженим, матеріальним, простим і придатним для простого обрамлення? Позаяк свобода — це наслідок філософствування, вона можлива для осягнення тільки шляхом роздумів, це екзистенційне випробування, це марафон блукання поміж різних проявів істини, внутрішньої боротьби поміж власними думками, це війна з біологічною природою власного організму, бо в пакет цієї природи, за фактом, не входить оце омріяне поняття свободи — і не факт, чи входить її прагнення.

Свобода — це не про те, щоб бути вільним від політичних обставин, мати можливість займатись сексом з ким хочеш, це не кнопка соціального ліфту, це не про кар’єру, можливості та звільнення від упереджень, це не є можливість вдягатись як хочеш, всупереч стереотипам про твій ґендер. Вона починається не з демократії, можливості ходити на вибори та делегувати свою волю кандидату, який тобі найбільше імпонує. Свобода починається із запитань до самого себе про те, що ти таке, звідки ці зорі в нічному небі, як ти маєш поводитись, усвідомлюючи крихітність власного я в порівнянні з цими світилами, які не дають спати вночі. Свобода — це процес мислення, це спроба зрозуміти, в який спосіб найправильніше позбутись внутрішньої напруги, що виникла внаслідок проживання у соціумі так, аби не нашкодити іншим; це спостерігання за світом, рефлексія, феноменологія досвіду, це практика, яку мусиш відточувати мало не кожного дня. Вона не приростає до тебе після закінчення школи чи прослуховування онлайн-курсів, її неможливо виграти в лотерею чи отримати як подарунок від улюбленого інста-блогера. Про свободу можна тільки мислити, її можна тільки намацувати пучками пальців на сторінках філософських праць, про неї можна тільки дискутувати, зрештою про неї можна тільки мріяти.

Якщо говорити й про таку річ, як «свобода волі», то наша поразка в прагненні свободи, можна сказати, є неминучою. «Свобода волі» — це філософське питання, не концепція, не уявлення, не поняття, а саме питання, яке відповідно передбачає наявність сумнівів та непевність. З іншої сторони, маємо, наприклад, книгу Роберта Сапольські «Біологія добра та зла», де він, пояснюючи роботу мозку, гормонів та людського організму загалом, показує, що насправді всі наші вчинки зумовлені виключно біологічними процесами. Затим неможливе існування того, що ми називаємо «свободою волі», говорить він, розбиваючи всі постулати християнства й всього, на що воно вплинуло в плані морального компасу.

Тобто, коли ми говоримо про свободу як необхідність, то забуваємо про те, що ні, свобода — це лише утопія, заповітний рай, обіцяний Богом, комуністами, лібералами, Джо Байденом і поп-зірками. Звичайно, з Сапольські можна сперечатись так само, як ми сперечаємось з власною природою впродовж останніх кілька тисячоліть, але мені не про це йдеться.

Тобто, коли ми говоримо про свободу як необхідність, то, по-перше, показуємо цим, наскільки ми несвідомі складності цього поняття, його витоків і природи принципів; по-друге, ми намагаємось досягнути чогось, що і з юридичної, і з біологічної точки зору насправді є неможливим в абсолюті, бо нас завжди будуть обмежувати закони, потреби власного організму, наслідки гормональних збоїв і таке інше. Ну, і найважливіше, свобода — це абстрактне поняття, позбавлене об’єктивності, відносне, обумовлене системою цінностей, яку обираєш, видозмінене відповідно до соціальної реальності, в якій перебуваєш.

Свобода — це відсутність автоматичних дій, відмова від того, що тобі нав’язують, це бажання вийти за межі природи твого виду, це бажання бути отією міфічною «людиною» в метафізичному сенсі. Вона не є буденністю, вона не є освітнім проєктом для мас, вона є індивідуальним станом, якого можна почати прагнути виключно внаслідок низки запитань, що виникають всередині тебе і тільки тебе. Свобода — це наслідок пошуків істини й бажання усвідомити себе, це складні протиріччя, логічні суперечності, виклики світогляду. Тому коли ми її вульгаризуємо, спрощуємо, робимо банальною, буденною, простою і обов’язковою, то ризикуємо втратити розуміння того, чим вона є, ризикуємо проґавити небезпеки, які вона несе поряд з усіма своїми чеснотами, ризикуємо погодитись на симулякр, за яким ховатиметься тотальне підкорення наших умів.

Свобода — це завжди індивідуальне і ніколи не колективне, ти ніколи не можеш бути свавільно вільним в суспільстві, бо проживання поряд з іншими — це завжди обмеження в ім’я миру та злагоди. Вона, ця свобода, надто складна й підступна, щоб могти собі дозволити отак просто впроваджувати її, ніби електронний квиток. Ми прагнемо найбільшої свободи, але вона — це пандорова скринька, яку ми ще не відкрили, і не знаємо, що буде, коли у нас забрати всі стримуючі гальма, бо ми ще тільки уявляємо собі утопічний світ свободи, але не маємо жодної гарантії, що наша утопія не буде дистопією. І ми ще насправді не знаємо, яка чорна діра буде за горизонтом подій, яких так прагнемо. Тому не розкидаймося цим словом так, ніби воно є так само очевидним, як і повітря, бо історія вчить, що треба бути дуже обачними з тими поняттями, які є виключно породженням людських думок. Якщо історія чогось вчить взагалі.

zbruc.eu

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!