“Зайве казати, що Флемінга ніхто не вчив писати – як і Астрід Ліндгрен, як і Алана Мілна і Люїса Керолла, які взагалі були математиками. Список літературних “неуків”, а водночас класиків, безмежний.” (Юрій Винничук)
Давно цікавлюся: що є ознакою “класика” в літературі (світовій, українській) – престижні мистецькі відзнаки, великі наклади книг, присутність у навчальних програмах, громадська і мережева популярність, унікальність героїв і оригінальність сюжетів?
Коли мова йде про “якість” творів, критерії можуть бути дуже різними, бо мистецькі смаки у нас різні. Але не можу визнати “геніальними” художні твори, де свідомо ігноруються елементарні правила правопису, пунктуації, коли автори намагаються шокувати читачів у будь-який спосіб. Навіть у наш страшний час війн, криз і хвороб справжня література має спонукати людей до добра, прогресу і розвитку, а не занурюватися разом з диким натовпом у багно деградації, зла і безнадії.
“Contra spem spero!” – написала Леся Українка в 1890 році, очевидно, для нас у непередбачуваному 21-му столітті!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал