Юлія Бережко-Камінська: Поезію може вбити одне слово

532

Так, і досвідчені поети про це знають. А тим, хто тільки на початку шляху, в це ще слабо віриться. І тому, спілкуючись із початківцями і тими, хто сам себе вже такими не вважає, знову і знову переконуюсь у цьому. Так, автору іноді важко це помітити й відчути самому. Для цього мають бути уважні читачі, але більше – досвідчений і прискіпливий редактор, який розуміється не просто на правилах правопису, а тонко розуміє поезію та її особливість.

На жаль, дуже багато поетичних творів грішать випадковими, недоречними, беззмістовними, зайвими словами, які здатні загубити всі старання літератора. Вони там опиняються не лише через брак досвіду у віршуванні, а перш за все – через лінощі поета, авторську сліпоту і несмак, через банальну потребу чимось заповнити ритмічну порожнечу, яка виникає в тексті. Серйозний поет серйозно ставиться не тільки до написання, а й до редагування. Часто – упродовж багатьох років, у кілька «заходів» повертаючись до того ж самого твору, того ж рядочка, того ж слова…

 

Слабке слово – це не тільки випадкове. На жаль, автори часто підминають під себе мову. Особливо наголоси! А елементарно безграмотно написані слова видають за неологізми чи абсолютно алогічні та абсурдні речі трактують як нове слово в літературі…

Ми, письменники, відповідальні за наші слова. І не лише за їхній зміст, а й за користування мовою як інструментом. З одного боку – ми відточуємо цей інструмент (і це – тема окремої розмови), однак частіше – затуплюємо, а то й ламаємо його. І чим відоміша особистість це робить – тим більший масштаб шкоди. У зв’язку з цим неодноразово доводилося чути від багатьох авторів-початківців: «Яка різниця, що в мене “візьмУть”, а не “вІзьмуть”, “сорОчок”, а не “сорочОк”? Он такий-то відомий письменник так пише. То що – йому можна, а мені – ні?» Не кожен перевіряє слово, в якому сумнівається, у словнику. Але ж часто і взагалі – не сумнівається! І просуває свою творчість, як і де тільки може. І люди читають та заучують вірші з неправильними наголосами, журналісти, різні блогери та ведучі закріпляють у свідомості багатьох людей викривлене звучання літературної мови. Чи замислюється хтось із них про те, що так сталося, бо поети підім’яли мову під свої потреби, для своєї зручності? Бо в ритм не лягало. Бо рядочок інакше довелося б переписувати.

Звісно, бувають іноді моменти, коли варто поступитися наголосом, щоби зберегти зміст. Але – як рідкісний виняток, коли інакше – просто ніяк! Втім, ознака найвищої майстерності поета – уміння поєднати зміст і форму так, щоб усе зійшлося без грубо збитих неоковирностей.

Можна було б навести десятки й десятки сумних прикладів, але не хочу, щоби це того, хто впізнає свої творіння, образило. Це не є метою мого допису. Та й митці важко пробачають такі публічні зауваження. І я сама – весь час у процесі навчання, редагування і виловлювання в себе ось цих «слів-убивць».

Однак, на жаль, прикро дивує заповзятість деяких авторів, які намертво чіпляються за слабкі слова у своїх творах, затято доводять, що вони тут мають бути, що якщо так прийшло – то вже це рушити не можна, бо «сам Бог рукою водив», або що це – їхнє авторське бачення та свята авторська позиція.

Так, і це розумію, і це…

Але… Але якщо дивитися ширше – на саморедаговані «одним оком» книги «поезій», автори яких вважають за непотрібне залучити до співпраці редактора («навіщо мені якийсь редактор»?), на неготовність до будь-якого професійного діалогу, на настирливий самопіар на всіх літературних майданчиках, на палкі дискусії з тими, хто насмілився заперечити автору, то ще більше підтвердження знаходить думка: ПОЕЗІЮ ВБИВАЄ ОДНЕ СЛОВО.

А коли таких слів десятки і сотні?

А тоді від поезії як від явища відвертається читач. Тоді йому стає все важче й важче орієнтуватися в каламутному морі віршування. Втрачаються орієнтири. Справді високомайстерне поетичне слово губиться. Опускається загальний літературний рівень. У читача зникає потреба в поезії. Книгарні перестають приймати на реалізацію книги поезії – бо ніхто не купує! Видавці дивляться на поетів скептично і рідко коли беруть їхні твори у свій видавничий портфель.

Поезія – це не тільки натхнення, а й важка багаторічна праця – над собою і над кожним словом. Кожним! Бо поезія – це своєрідний код – історичний, національний, духовний. А порожнечу заради підтримки рими не кодують.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!