Я не можу пробачити того, що не знаю, де мій дім. Цей вкрадений світ, де чути поклик предків та відгомін минулого, який забрали. Проміняла б степ на гори в цю ж хвилину.
Далекі величні сині Карпати. Села Гуцульщини, що озиваються до мене кожен раз, коли я про них думаю. Історія сім’ї тяжка, несправедлива і болюча, але така вона є.
Родинна пам’ять – це основа нас. Якби не було предків – не було б нащадків. Тому ми є такими, з часточками нашої фамілії. Фамілія – це родина, забуте слово, яке у нас відібрали. Прізвище – то ім’я сім’ї. Але не кожен знає свою родинну історію. Вона може бути прекрасною, шляхетною, але не забуваймо і про помилки минулих днів, які також є невід’ємними. Вони можуть стати тягарем або найкращим уроком життя.
Гуцульщина – забутий Богом і людьми край – так говорять самі гуцули. Це дивна земля для тих, хто не звідти або ніколи там не бував. Традиції, гори, люди, світогляд – все кричить деякою провокативністю, незнаною свободою. Їхня свідомість відрізняється від степовиків, слобожанців та навіть галичан.
Тут народився мій дідусь, прожив мало, та й мова у нього, як казали, була не звідти, не з заходу. Переїхав із сім’єю у Крим, потім Кіровоградщину, і розгубив пам’ять про свою батьківщину, родину та дім. Але прабабуся назавжди залишилася гуцулкою. Жінкою з характером, яка могла б йти, подзенькуючи дукачами та згардами, але і це в неї вкрали. ЇЇ мова була дивна, як на тутешніх людей. Я не знала їх, бо дід помер за сім місяців до мого народження, через триклятий Чорнобиль, а прабабуся ще давніше. Вона не передала мені гуцульських традицій, і це ще досі болить.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У нас є фото, єдине: сидять у гуцульському строї жінки та чоловіки, горді, прекрасні. І від тієї світлини у мене бігають мурашки по шкірі і часто б’ється серце. Я ніколи не вбиралася у гуцульський стрій, не знаю всіх традицій та й не була ніколи на одній з батьківщин. Отак. Від старшого покоління нікого нема, а дітей не навчили нічому, що б прив’язало їх до землі предків.
Коли не знаєш історії родини, то її не існує у твоїй свідомості. Ти – ніхто, пилинка у просторі. Чому немає родинної пам’яті? Бо її знищували: розкуркуленням, вбивствами, переселенням; а найгірше – це коли самі нащадки навмисно забували свій рід. Отак і зникає у невідомість самобутність, традиції, які потім так важко повертати, бо немає вже у живих їх носіїв.
Очі, чи можливо форма обличчя, характер, манера говорити – це все від далеких, але водночас рідних предків. Потрібно лише пам’ятати і оберігати історію родини.