Колись мені подобався Арестович. У зрілому віці свідомо українізувався. Харизматично говорив про важливі державотворчі речі. Ще й привабливий зовні. Втім, вся ця краса метелика була лише замилюванням очей. Він виявився нічним, а його любов зрадливою.
Побувши синьо-жовтим три роки, змінив своє забарвлення на триколірне, заявивши, що повертається до російської, всім брехав, патріотом ніколи не був, з сучасних діячів шанує хіба Маска, на українську мову, культуру і національну пам’ять йому начхати, а український народ, включно з “Кіборгами”, нічим не особливий.
Цього тижня у видавничому колі маємо два скандали з Арестовичевими послідовниками. Український інститут книги серед інших профінансував видання книжок: «Маленький козак» Валерії Кисельової-Саврасової та «Лютий патріот» Василя Сторчака. Численні примірники мали розійтися бібліотеками всієї України, як взірці патріотичної літератури.
Письменниця, надрукувавши за державний кошт дитячу книжку в українському видавництві, тут же видала іншу – «Васька-эммигрант» у швейцарському, котре спеціалізується на російській літературі.
А другий 35-річний автор-дебютант, народжений у Київській області, навчений у Військовому інституті в Києві, п’ять років начебто був офіцером у батальйоні зв’язку бригади тактичної авіації у Василькові (колись давно, видно), а тепер став психологом (наче біографію Арестовича описую), випустив книжку за наш із вами кошт, і теж зіпсувався.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Спершу назвав самицями собак і словом, котре ображає повій, київських школярів, котрі зібрали на макулатуру 1,3 тонни книжок толстих-достоєвських. А потім заявив про свій перехід на російську на підтримку Кадочникової, для якої українська «єрунда», і в якості протесту проти української у публічному просторі, тобто проти закону, котрий діє вже чотири роки.
Обрала для вас найкращі цитати мовою оригіналу з його фейсбук-сторінки:
«Счастливого пути и удачного построения новой Украины. У вас сегодня минус один мовний боец.
Забавно, как патриоты могут тебя русифицировать лучше, чем всё сраное русское наследие.
Травматичность – не право для жертвы обзавестись нимбом с безапеляционным правом на осуждение, презрение и оскорбление другого человека, потому что вы считаете, что публичное пространство в Украине должно быть без русского языка, а вы или переходите или не воняйте, а искать с вами общий язык зашкварно. Вот посыл, который несется.
Украинский мне дорог, но человечность дороже.
Вы же первые, кто превращает українську мову в то, что половине страны скоро не захочется ни видеть, ни слышать. Не хорошо. Я перехожу на русский, а вы продолжайте в таком же духе. Это мне помогает все больше индивидуализироваться, чтобы жить спокойней без всей этой …уйни».
І що ж ми бачимо. Щойно держава щось фінансує: видання книжок, знімання кіно чи утримання Спілки кінематографістів – результат один. Неефективність, відсутність фаховості, марне витрачання коштів, постійне потрапляння в скандали, як не корупційні, то в такі, що межують із сепаратизмом. Це все замість того, щоб підтримувати професіоналів із репутацією.
Здається, нашій державі взагалі не варто наближатися до культури. Ми з нею наче у двох різних човнах. І все найкраще створюється тоді, коли держава не втручається і не заважає. Наше майбутнє за приватними ініціативами та єднанням невеликих бізнесів, власники яких вміють виживати, творчо розв’язувати проблеми, котрі створює ще гнила система, і попри все не втрачають віри в щасливе майбутнє української України.
PS Хочу наперед перепросити у справжніх нічних метеликів за те, що порівняла їх з Арестовичем, раптом комусь це буде неприємно. І я усіляко підтримую легалізацію порнографії та проституції, де клієнта професійно обслуговуватимуть українською, надаватимуть сервіс у гідних умовах і сплачуватимуть податки.