Борислав Береза. КДБ, партзбори, горілка і черги. Як можна не любити СРСР?

634

Не розумію, як можна не любити СРСР? Адже в СРСР було стільки чудового і все було для людей. Згадайте, які чудові були продукти. Пам’ятаєте ту саму напівзгнилу картоплю, якою пропахли всі радянські овочеві? А вічнозелені помідори, пам’ятаєте? А пельмені пам’ятаєте, які злипалися в пачці в один пельмень, тому що були кілька разів розморожені-заморожені? І ми це їли. Із задоволенням. Адже іншого на прилавках не було. Думаєте, що це тому що при СРСР якість продуктів була низькою? Ні! Цим всім нас готували до складних часів. Нас вчили виживати. І навчили. Тому що не кожна людина може вижити, якщо її годувати тим, що було в радянських магазинах. Це зараз в супермаркетах помідори 6 сортів і хліб 20 видів, а тоді були помідори і хліб. Без сортів і видів. І люди сумують за тими часами. Тому що не було цієї проблеми вибору. Брали те, що було, якщо воно взагалі було в продажу.

А черги? Пам’ятайте які приголомшливі черги були тоді. Стояли за всім. За продуктами, меблями, книгами, чобітьми та одягом. І в цих чергах нас вчили не втомлюватися, не пропускати тих, хто хоче пролізти без черги і потім радіти, що вдалося купити такі дефіцитні речі, як туалетний папір, сигарети або зубна паста. У тих чергах радянські люди знайомилися, одружувалися, народжували дітей і вмирали, але не здавалися. Адже в цих чергах нас привчали до стійкості і витривалості. І на підкірці у радянської людини, поруч зі словами “куди по помитому?” віддрукувалось і “куди без черги?!”. Це зараз черга можлива за новим iPhone, а тоді люди по 10 років в черзі на домашній телефон стояли. І не всі дочекалися.

А покупка продуктів? Пам’ятаєте цей квест? До речі, слова “квест” ми не знали, але всі підкорялися загальному правилу – знайди продукти або будь голодним. Тому, живучи в напівкружці на Дарницькому бульварі, я купував молоко в гастрономі біля пошти на Малишка, а потім біг за ряжанкою і розливною сметаною на Бойченка. Там був Молочний магазин і в ньому шанс купити молочку був вище, ніж в гастрономі. І якщо хтось не може зрозуміти чому не можна все було купити в одному магазині, то причина була одна – всього в одному місці не було. Адже таким чином нас так вчили добре орієнтуватися на місцевості і виконуючи правила квесту приносити додому всі продукти. І якщо нам щастило, то в процесі здобутку їжі ми могли отримати бонус – вистояти чергу і купити синю птицю щастя. На ціннику було написано, що це курка, але вона була реально синього кольору і це було щастя, якщо її вдалося купити. І ми раділи цьому щастю. А зараз зайшов в магазин, дивишся на асортимент і розумієш, що добувати нічого не треба. Потрібно все скласти в кошик і йти на касу. Але це ж примітивно і вбило щоденний квест в нашому житті.

А пам’ятаєте горілку при СРСР? Назви були різні – Пшенична, Російська, Столична, Посольська, але народ їх поділяв на два типи з “закруткою” і “безкозирка”. І якщо спочатку у “безкозирки” був хвостик за який смикали і пляшка відкривалася, то потім хвостик прибрали і відкривати стали зубами, виделками, ножами. Так людей вчили знаходити вихід зі складних ситуацій. І навчили. Тому що дбали про людей. Не те що зараз – відкрутив і горілка сама полилася. І ніякого задоволення від подолання труднощів. І навіть у черзі за горілкою стояти не треба. А яке ж задоволення пити її без подолання труднощів з видобутку горілки.

А як добре люди разом проводили час? Пам’ятаєте регулярні партзбори і політінформації? На них людей перетворювали на єдиний організм, якому вказували кого треба ненавидіти – євреїв, США, дисидентів, Сахарова, письменників. Так, ідеологія тоді була. Нехай вона була людиноненависницька, але була. І її зараз так бракує нащадкам вохровців і НКВДистів, дітям партпрацівників та їх обслуги. А ще багато хто з них сумує за словами “блат” і “дефіцит”. Тому що все якісне, красиве, смачне і потрібне можна було дістати тільки по блату, адже все було в дефіциті. Які часи були! І за ним сумують.

А пам’ятаєте КДБ? Там працювали світлі люди, які витрачали своє життя на те, щоб боротися з дисидентами і тими, кому було близьке інакомислення. А ще в КДБ працювали над тим щоб люди не засирали собі мізки книгами Оруелла і Булгакова, Аксьонова і Набокова, Пастернака і Солженіцина. А то прочитають і всяким вільнодумством почнуть займатися. До речі, КДБ займалося і боротьбою з вільнодумством, але мабуть не дуже успішно, тому що СРСР таки здох. Але ж тоді люди займалися творчістю, завдяки співпраці з КДБ. Радянські люди з натхненням і старанністю писали анонімки і кляузи на сусідів, друзів, знайомих, колег і всіх інших. Ось це часи були! А зараз з цим непогано справляються анонімні телеграм-канали. Але без душі. Немає того творчого пориву у людей-писати доноси в КДБ. Відвикнули.

А які лідери були тоді? Один Сталін чого тільки вартий? Яку країну побудував! Саме при ньому з’явилися ГУЛАГ і Біломорканал. Цим же пишатися можна? А як при ньому розцвіла наука і культура? На кожній “зоні” були професори і актори, академіки та інженери, поети і письменники. Деяких правда розстріляли, але як відомо ліс рубають – тріски летять. І таких трісок набралося з 1930 по 1953 рік чимало. Було 3 778 234 засуджених політичних і з них 786 098 засудили до розстрілу. Але це ж дрібниці, так? Країну яку відгрохали. Правда народ з неї втік при першій нагоді, але це вони від нерозуміння свого щастя житія в СРСР. Адже СРСР – це була країна щастя.

І ось дивлячись на все вище перераховане не зрозуміло, як можна не любити СРСР – країну, яка все робила для того, щоб кожен громадянин був дрібним гвинтиком в загальному механізмі тоталітарного режиму. Це ж щастя жити всім разом в такій країні. Нехай і в країні-бараку, але разом. І морозиво ж було смачне, хоч і по 20 копійок, а все інше було безкоштовне. Але останнє не точно. Хоча люди вважають саме так. Тому й сумують за СРСР – країною, яка все робила для людей. Вона навіть здохла, щоб люди стали вільними і щасливими. Але не всім це вдалося. І тепер вони з сумом кажуть “яку країну проср@ли!”, сумують за всіма принадами СРСР і ностальгують за найсмачнішим, на їх погляд, морозивом в стаканчиках, яке теж було тоді в дефіциті. А про що сумуватимуть сьогоднішні діти, якщо в супермаркетах можна купити будь-яке морозиво і навіть Haagen-Dazs зі смаком солоної карамелі. І ось, як можна не любити після всього цього СРСР?

opinions.glavred.info

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?