У 1618 році гетьман Сагайдачний на чолі двадцятитисячної армії увійшов на територію Московії з метою примусити московського царя відмовитися від практики заохочування Туреччини до нападів на східні й південні українські землі.
На шляху до столиці ворожої держави козацькі загони захопили Путивль, Лівни, Скопін, Ряжск, Єлєц, Міхайлов та безліч менших російських міст і сіл. Окремі з них, де москалі не здавалися у полон, спалили.
Назустріч об’єднаним українсько-польським частинам московський цар вислав своїх кращих полководців – князів Пожарського та Волконського.
Однак уже в першому бою москалі були розбиті і знищені. Після цього фактично без суттєвих перешкод Сагайдачний підійшов аж до Арбатських воріт й почав облогу Москви.
Вирішальний штурм було призначено на початок жовтня. Однак згодом Сагайдачний відмовився від свого наміру, оскільки вважав, що його перемогою у своїх інтересах скористається Польща.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Та не зважаючи на це, похід Сагайдачного на Москву увійшов в історію як блискуча перемога української зброї.
Якщо цього разу українцям поки що не вдасться дійти до Москви, то, принаймні, кожне захоплене село чи місто у Курській області має вселяти у москалів жах.
При одній тільки згадці про Україну і українців вони мають втрачати дар мови, і рвати від страху на собі волосся.
Мають жити у постійному очікуванні, що одного разу у їхнє місто чи село обовʼязково прийде озброєний і безжальний українець. Прийде, щоб помститися…