“Українська літературна газета”, ч. 1 (381), січень 2026
Поки війна вимірюється кілометрами фронту й кількістю поставленої техніки, ми ризикуємо не помітити іншого поля бою — культурного. Саме там вирішується, чи залишимося ми суб’єктами власної історії, чи знову говоритимемо чужими словами про себе.
Іноді мені здається, що ми досі не до кінця усвідомили, у якій війні живемо. Не лише геополітичній — культурній. Бо «Гради» й «Шахеди» б’ють по тілу, а слова, звички, канали, серіали, книжки цілять у свідомість. І якщо там досі звучить чужа музика, якщо ми розповідаємо дітям чужі казки, то противник просунувся значно далі, ніж нам здається.
Нас довго вчили пишатися «великою культурою» — не нашою, але так глибоко впровадженою, що вона здавалася природною. Тепер ми з зусиллям, майже з болем, витягаємо з себе ці уламки: з мови, зі шкільних програм, з кухонних розмов. Це і є справжня деколонізація — не гасло й не кампанія, а тривала терапія. У ній кожен із нас водночас пацієнт і лікар.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Нам часто кажуть: «Зараз не час для культури, зараз пріоритет — оборона». У вузькому сенсі це так. Але в глибшому — саме тепер час культури. Бо культура — це оборона смислів, мови, здатності називати світ власними словами. Без неї зброя захищає країну, яка не має імені.
Нещодавно на фронті я розмовляв із бійцем, який між виходами читав Жадана. Він сказав мені: «Ми воюємо не лише за землю. Ми воюємо за можливість називати речі своїми словами». У цій фразі — ключ. Мова — це не прикраса реальності, а спосіб бути суб’єктом, а не об’єктом чужої історії. І щоразу, чуючи новини про чергові партії озброєння, я думаю: хто рахує поставки книжок, фільмів, виставок, грантів для культурних проєктів? Хто системно працює з цим фронтом? Бо без нього жодна бронетехніка не втримає країну живою.
Імперська культура століттями поширювалася, мов вірус: удаючи з себе універсальну, «високу», «спільну». Ми дихали нею, не помічаючи. Тепер маємо навчитися дихати інакше. Це важкий процес — вихід із віків приниження, з вічного «майже», з відчуття, що своє — менш важливе, менш блискуче, менш потрібне. Але той, хто не створив власного культурного наративу, приречений жити в чужому. А якщо ми не напишемо свою історію самі, її знову напишуть за нас — із тими самими підписами, термінами й кліше «провінції».
Нам потрібне нове відчуття українського — не як жертви і не як реакції, а як сили. І висловити цю силу може лише культура. На фронті можна виграти бій, але в культурі виграється сенс. Без нього армія не знає, куди й навіщо йти.
Коли кажуть, що культура — це «м’яка сила», я мимоволі усміхаюся. У нашому контексті вона зовсім не м’яка. Вона тверда, як слово «гідність», як звук бандури, як вірші Ліни Костенко, читані під обстрілами. Вона тримає, коли все руйнується, бо в ній — пам’ять про те, ким ми були, і віра в те, ким ще можемо стати.
Ми будуємо неімперську Україну — ту, де «центр світу» не десь за кордоном, а тут: у мові, письмі, музиці, жесті. Визволення — це не лише про території. Це про мову, погляд, смак, самоусвідомлення. Ми не просто скидаємо старе — ми вирощуємо нове.
Коли доля нації вирішується в оборонних контрактах, легко забути, що не менш важливо фінансувати театр. Але і там, і там триває та сама боротьба — за самостійність. Якщо ми не втримаємо власну культуру, якщо не зробимо її повсякденною, гідною, вільною від імперських комплексів, зброя захистить лише порожнечу.
У нас немає розкоші обирати між дронами і віршами. Бо дрони охороняють небо, а вірші — душу. А виживає й перемагає лише та країна, в якої є і дах, і сенс.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.