Коли ми чуємо словосполучення «незалежні ЗМІ», уявляється сміливий лицар, який бореться за правду, викриває чиновників і дає голос тим, кого зазвичай не чутно. Такий собі сторожовий пес суспільства. Але останніми роками цей ідеальний образ дедалі частіше тріщить по швах. Для одних незалежний журналіст — герой, для інших — учасник чужої інформаційної війни. Де ж проходить межа між свободою та впливом?
Головна пастка для будь-якої редакції — гроші. Фінансування лишається ахіллесовою п’ятою медіа в усьому світі. Отримуєш грант від міжнародного фонду — і вже виникають сумніви: чи не диктує донор порядок денний? Спираєшся на великих рекламодавців — і сам починаєш обережничати, перш ніж публікувати розслідування про партнера, що забезпечує бюджет. Це «м’яка цензура»: ніхто прямо не забороняє, але ти чудово розумієш, що різкий матеріал може перекрити фінансовий кран.
Західні медіа нерідко називають взірцем вільної преси, проте й тут усе неоднозначно. Їх критикують за однобокість і за те, що редакційна політика іноді збігається з інтересами національних урядів або великих корпорацій. Читаєш репортаж про світову кризу — і відчуваєш наперед підготовлений вирок. Та не можна не визнати їх високий професіоналізм: суворий фактчекінг, глибокі розслідування, уміння знаходити й перевіряти джерела. У результаті маємо складний коктейль — цінна інформація в ідеологічній обгортці, з якої важко виокремити чистий факт.
Впливу прагнуть усі. Держави, корпорації, міжнародні фонди, потужні громадські рухи. Будь-яке фінансування формує пріоритети: якщо грант виділений на висвітлення кліматичної тематики, саме вона природно виходить на перший план, відсуваючи інші теми. Де тут закінчується служіння суспільству й починається просування чужої програми — питання майже філософське.
Як відрізнити справді незалежне медіа від вправної імітації? Є кілька простих орієнтирів. Прозорість: відкритість джерел фінансування й структури власності. Свобода редакції: журналісти можуть сперечатися з головним редактором, а на сторінках одного видання можуть співіснувати протилежні думки. Професіоналізм: ретельна перевірка фактів, баланс точок зору, готовність визнавати помилки. І, нарешті, мета: інформувати та спонукати до роздумів, а не переконувати в «єдино правильній» істині.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Для України, де медіапростір постійно перетинається з політикою та міжнародними інтересами, ця тема особливо чутлива. Але тенденція глобальна. У будь-якій країні без незалежних медіа суспільство ризикує залишитися в темній кімнаті, де світло дають лише екрани, що показують те, що схвалено власниками. Саме тому прозорість, професійні стандарти й відкритість мають бути не гарними гаслами, а щоденною практикою. Незалежна журналістика — не розкіш і не зброя, а повітря, без якого демократичне суспільство не може дихати.