Андрій Зубов. Кінець епохи божевілля. Про що говорить перемога Майї Санду в Молдові

163

На тлі цього руху до розсудливості особливо огидно і гротескно виглядають корчі тиранічних олігархій у Росії та Китаї, безумства Лукашенка в Білорусі

Історик знає, що епохи колективного божевілля, які висувають відповідних лідерів і зазвичай призводять до воєн і заколотів, змінюються часом розумного творчого творення, ефективних міжнародних угод і порівняно тривалого миру. Але історик не знає напевно, чому так відбувається. Звісно, a posteriori можна побудувати будь-які теорії. Це — наш професійний хліб, але, поклавши руку на серце, скажу, чому чергуються ці відливи і припливи людського розуму і божевілля. Сподіваюся, багато тут залежить не від «об’єктивних причин», а від суб’єктивного вільного вольового вибору багатьох мільйонів людей, які, бачачи страшні плоди божевілля, знаходять в собі сили до втихомирення руйнівних пристрастей і вміння створити міцний мир і умови для процвітання.

Не буду множити історичні приклади. Відразу звернуся до сьогодення. Всі останні роки мені здавалося, що світ прямує в безодню політичного і економічного егоїзму, неймовірної безвідповідальності і відвертої дурості, поєднаної з жадібністю і жорстокістю.

Росія після 2008 року була головним рушієм цього деструктивного світового процесу — Грузія, Україна, Сирія, зростання тупої і нахабної тиранії всередині самої РФ, що «тріумфально» увінчалася конституційними поправками і неосталінізмом. Але з 2016 року з Росією цим шляхом стали рухатися Сполучені Штати під адміністрацією Трампа, потім Brexit і Джонсон в Британії, Ердоган в Туреччині, абсолютно знавіснілий від страху втратити владу Лукашенко в Білорусі. Китай виявив своє справжнє обличчя нелюдської тоталітарної тиранії, розправляючись з уйгурами і Тибетом, зі своїми інакомислячими, а потім з Гонконгом. Північнокорейський Кім обіцяв підірвати весь світ ядерною бомбою, а Путін фактично солідаризувався з ним, вустами своїх пропагандистів обіцяючи світові «ядерний попіл». Тяжка і смертоносна пандемія, що вже забрала мільйони життів, викликала не тільки консолідацію розумних сил і пошуки антидоту, а й призвела до поширення численних теорій змови, які знищували останні залишки довіри між народами і державами.

Перемога Джозефа Байдена на президентських виборах у США потужно позначила нову тенденцію — тенденцію простої і природної правди, простих і всіма для себе поділюваних цінностей — прагнення до безпеки, гідності, добробуту, свободи. Але дуже часто, прагнучи самі до набуття цих благ, люди готові заради себе позбавляти цих благ інших. У цьому, по суті, і є політичне безумство, яке час від часу опановує світом.

Трамп у США уособлював це безумство егоїстичного розколу на своїх і чужих, Байден — консолідацію і співпрацю. У важкій сутичці перемогло прагнення до нормальності, переміг великий християнський принцип: те, що бажаєш собі — роби іншому.

І ось прийшли звістки з Молдови. Маленька бідна країна знайшла в собі достатньо розуму, щоб на противагу безумствам «руського мира», який обіцяв тільки злидні та безмежне розкрадання національних багатств, віддати перевагу європейському шляху, інтеграції з Євросоюзом. Молдавани зрозуміли просту істину — якщо народ багатющої природними багатствами Росії веде напівзлиденне існування, обкрадений нахабною правлячою верхівкою, якщо те ж саме — в Казахстані, якщо в Білорусі за спробу здійснити чесні вибори глави держави тиран вбиває і мучить людей — то що можна чекати від такого «миру» маленькій Молдови? І замість пропутінського Ігоря Додона молдавани віддали перевагу Майї Санду.

Мені здається, що і в Карабахському конфлікті починається усвідомлення того ж принципу — міцна тільки та політична конструкція, в якій так само враховані інтереси всіх сторін. «Ми хотіли уникнути війни і при цьому зберегти все, що завоювали до 1994 року, — сказав Нікол Пашинян в інтерв’ю, — так бути не могло. Я винен в тому, що не виправив ситуацію ще під час миру». Це дуже мудрі і мужні слова і, головне, слова справжнього християнина, здатного на глибоке каяття. Для політики, тим більше для післярадянського простору, це велика рідкість. Не буду продовжувати цю тему, знаю, що викличу на себе шквал обурення, але я безмежно радий цим словам очільника Вірменії.

І на тлі цього руху до розумності в США, Молдові, Вірменії, особливо огидно і гротескно виглядають корчі тиранічних олігархій у Росії і червоному Китаї, безумства Лукашенка в Білорусі. Їх час минає, може ще втримається на якийсь термін, але минає. Дедалі більше людей розуміють, зокрема й за допомогою інтернету, що перед ними, особливо молодими, відкриваються величезні можливості освіти, творіння, розпорядження своєю долею в свободі та гідності. Розуміють, що рівнятися треба на ті суспільства, в яких матеріальний добробут пов’язаний з громадянською та політичною свободою, моральною рефлексією своїх вчинків, із самоврядуванням, справжнім конкурентним підприємництвом. Чарівність тиранії, яка колись захопила Веллса, Луї Арагона, а нещодавно Трампа, розвіюється.

Поки що надія дуже тендітна, особливо на пострадянський простір, але вона не тільки «була», як співав колись Булат Окуджава, вона приходить знову.

Facebook

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!