Андрій Мероник. «Символ волі»

Я ніколи не вважав себе якимось крутим мандрівником. Однак робота внесла свої корективи, тож я багато де був. Бачив різних людей, країни, національності, звичаї, побут, традиції, культуру, конфлікти, емоції тощо.

Дуже добре пізнати людей можна в черзі… Так, у черзі, а ще краще — у довгій черзі. Тут вам і культура, і виховання, і цінності. Усе на поверхні. Говорять, наприклад, що європейці неквапливі (і я з цим погоджуюся). Навіть на дорогах не квапляться: чи то бояться високих штрафів, чи то сильно поважають одне одного. Слов’яни — нахабні й шумні, люблять бути в центрі уваги. Азіати — помірковані й обачні. Я можу навішати ще багато стереотипних ярликів, але це зайве, бо стосується лише моїх висновків і спостережень. Та історія не про це. Одного разу десь на Близькому Сході я спостерігав за конфліктом між пасажиром авіаліній та охороною аеропорту.

Дія розгорталася, авжеж, у черзі. Перший, вочевидь, був напідпитку й порушив якісь правила (не знаю, які саме). Охорона ввічливо запропонувала йому пройти з нею. Той багато сварився, кричав, а потім скористався якимось не зрозумілим для мене тоді аргументом: дістав свій паспорт із орлом, підсунув його під носа охоронцю й, тикаючи іншою рукою просто в дзьоба грізній птасі, почав втирати, що він громадянин США й це не жарти! Його треба поважати. Я не екстраполюю цей досвід на всіх американців, але висновок про те, що вони дуже пишаються своїм паспортом і громадянством, глибоко закарбувався у пам’яті. Знаєте, я теж завжди пишався своїм паспортом. Мені дуже подобається наш герб. Я добре знаю вклад моїх земляків у світову культуру, науку й історію загалом. Але це я — людина, котра щиро любить власну країну. На жаль, усі уявлення далеких іноземців про нашу державу зводилися до горілки й сала, що завжди дуже мене дратувало й інколи змушувало нагадувати їм, хто саме розробив найбільший літак (спалений кілька тижнів тому загарбниками) у світі, відкрив Х-промені й побудував станцію дослідження іоносфери.

Та зараз — інша річ. Кожен, хто мав доступ до телебачення чи інтернету і вчасно затулив свої вуха й очі від пропагандистського душу з помиїв і лайна, знав про нашу країну та глибоко поважав усе, що з нею пов’язано. Адже тепер не орел — символ волі, а тризуб! Гострий і надзвичайно переконливий.