На мою скромну думку, з монументом Батьківщини-Матері все гаразд, усе відбувається цілком закономірно. Так, це справді страшний радянський пережиток, але чи ми пережили його остаточно, чи переосмислили? Певно, що не до кінця!
Тож хай стоїть і нагадує – хто ми, де ми і звідки вийшли?
Так, герб на щиті мали давно вже поміняти. Але його зміна зараз така ж символічна і ситуативна, як і зміна назв наших вулиць і площ. Бо значно легше міняти вивіски і назви, аніж міняти суть країни.
Поміняли вивіски, назвалися суверенною-демократичною-європейською-правовою державою – і порядок. А поміняти принцип відбору суддів, відсторонити від корита олігархів, подолати корупцію і стати справді культурною європейською державою з повагою до національної культури – це значно важче.
Тому маємо те, що заслуговуємо.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Можливо, і справді, це мав би бути, по суті, інший пам”ятник. Але не в нинішній ситуації – коли йде війна на виживання, коли немає жодної концепції культурного розвитку країни, коли освіта будується на муштровано-пропагандистський системі, а не системі культурно-пізнавльного процесу, і коли про чесні та неупереджені конкурси не може бути й мови. Говорити про такий пам”ятник зарано. Дуже зарано.
Бо ще невідомо, що служитиме пам”ятником нашій країні вже через рік – і хто його зводитиме? Можливо, поляки, турки чи ті ж китайці? Бо чи залишаться у нас на той час чоловіки працездатного віку без явних ознак інвалідності…
Тому, вибачте, але всі ці розмови здаються зараз провокативним відволіканням уваги і випусканням пари. Так “Мати” вище Лаври. Але та ж Лавра нині також у певному сенсі ще не зовсім бастіон української духовності і віри…
Проте важливо інше – і Лавра, і Батьківщина-Мати стоять на пагорбах нашого Правобережжя, звідки пішла Київська Русь, І дивляться вони у потрібний бік – туди, звідки виходить загроза війни.
І символічне значення у них схоже – будь-якою ціною зупинити геноцид українського народу – і мечем, і щирою молитвою…
Отож, що заслужили…