Анатолій Матвійчук. “Respice post te! Hominem te memento!”

Озирнись! Пам”ятай, що ти – Людина!

Дивлюся прес-конференцію Макрона і Трампа, вдивляюся в риси їхніх облич – і розумію, які ж вони різні! Які різні слова, інтонації, Яка різна невербаліка!

Макрон – емоційний, по мушкетерськи щирий і честолюбний, стурбований нинішньою ситуацією у Європі, і її розвитком.

Трамп – повна протилежність йому. Жорсткий і сухий, підкреслено гордовитий і авторитарний.

Макрон говорить про цінності свободи і демократії і про загрози можливої їх втрати в результаті поразки України.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Трамп – сухо і цинічно відповідає йому як бізнесмен, що він звик домовлятися і підписувати угоди. І він має намір підписати цю угоду попри все, а потім, як бухгалтер, що підбиває баланс, озвучує, скільки Україна заборгувала перед США.

Кінцівка прес-конференції дуже промовиста. Коли Макрон наполягяє на справедливості і здоровому глузді по відношенню до України – Трамп демонстративно знімає навушник сурдоперекладу, демонструючи, що він закінчив розмову – і передавши вітання дружині Макрона і скинувши руку у вітанні, як це робили римські імператори покидає залу.

Так, безумовно, щось є у Трампа від давньоримського імператора – у поставі, у кам”яному і незворушному виразі обличчя, в тому, як він дивиться або поверх голів людей, або фокусує погляд в пустоті. Йому нецікаві думки співбесідників, навіть якщо вони президенти держав. Він – імператор!

Так, безумовно, він не жахливий Нерон і не підступний Калігула, які крізь століття нагадують про свій “обліко морале”. Він, скоріше, нагадує Юлія Цезаря, розумного і вольового, але саме того, якому у певний момент стало тісно в рамках римської демократії і він, промовивший свою сакраментальну фразу: “Жереб кинуто!” переходить річку Рубікон і розправляється з Республікою і залишками демократії. Він стає Імператором – жорстким і непохитним у своїх рішеннях, отчує себе енергійними і відданими людьми, які допомагають йому диктувати свою волю. Серед них і Децим Брут, один із молодих воєначальників, на якого покладається Юлій.

Але у долі свої плани – і Юлію Цезарю судилося бути зарізаним прямо в стінах Сенату. І один із перших, хто увігнав в його груди свій кинжал – був його вірний протеже. Ні, не Венс, і не Маск – його звали – Брут.

“І ти, Брут!?” – це були останні слова великого римського імператора, який знехтував важливою традицією. За спиною всіх імператорів Риму завжди знаходився слуга, який у хвилини найвищого піднесення шепотів на вухо своєму тріумфатору. “Ти всього лише людина! Ти смертний!”

Справді, людське існування наповнене знаками і підказками, нехтуючи якими, ми прирікаємо себе на поразку . Пам”ятаєте, як в одному творі прокуратор говорить Ісусу Христу, ти розумієш, що я можу тебе стратити? На що Христос відповідає – жодна волосина не впаде з моєї голови без волі мого Батька. Для прокуратора – це нечувана зухвалість, але він знаходить у собі моральні сили, щоб умити руки і сказати: “На мені не буде крові цієї людини!”

Важко сказати, що штовхає людину, яка на піку своєї слави і могутності в країні, що була задумана, як найміцніший бастіон демократії у світі і гарант підтримання сталого розвитку цивілізації, раптом зраджує ідеали отців-засновників.

Можливо, через декілька століть, якщо людство ще існуватиме, історики згадуватимуть про Президента, який був поранений у вухо – і незабаром поставив на вуха всю планету.

Як же не вистачає всім тим, хто спіймав за хвіст свою удачу і переступає через долі інших людей і навіть країн, попираючи святі принципи та ідеали – як бракує отого маленького чоловічка за плечем, який би час від часу шептав у те саме вухо “Пам”ятай, ти всього лише – людина…”

facebook.com