Галина Пагутяк: Шах і мат українській культурі

389

Аби ви даремно не витрачали час, відразу повідомлю тему мого допису. Шах українській культурі – це зачистка шкільної програми від творів, які можуть пробудити в дитини співчуття, шляхетні почуття  чи патріотизм. Мат – вишенька на торті, новопризначений Шевченківський комітет. Хочете читайте, хочете ні, але це стосується тих, що збираються залишатися українцями,захопившись ультранаціоналістичними поглядами,як би це було невигідно. Ці дві підтеми тісно пов’язані між собою, просто трохи розділені в часі дві знакові події. А точніше – дві чорні мітки. Змити їх доведеться рано чи пізно, це вже не вперше. Я розумію,що це все почалось давно як спецоперація КГБ, а тепер триває як спецоперація ФСБ.

У часи моєї студентської юності в Києві, по кімнатах гуртожитку швендяв такий собі бридкий, брудний, п’яний і явно з психічними відхиленнями тип, який тролив дівчат тим, що казав,що зі стриженими і в штанах не одружиться,і що ми всі порчені, а він знайде собі дівчину з косою до пояса і чорними бровами. Він намагався   викликати у нас почуття неповноцінності, і залякував. Вигнати ми його не  могли, послати матом теж, бо не те виховання, і оте огрядне смердюче чудовисько могло врешті просто побити. Ми для нього не були жінками, чиїмись доньками чи сестрами, а ледь не повіями. Згодом більшість із нас почала викладати українську мову та літературу в школах по всій Україні. І ось таке вульгарне, зате пристойно одягнене, сидить тепер у владних і міністерських кріслах,не вилазить із телевізора, і доводить нам, що наша українська література не така як інші, не конкурентна, не толерантна , травматична, і найгірша в світі. Часом воно ще й письменник,звізда шоу-бізу, обслуга сучукрліту.  Об’єднує їх усіх чорне невігластво не лише у сфері української культури,а й світової, яка в минулому була  не менш нетолерантна  і травматична. Згадаймо хоча б «Олівера Твіста» з його моторошними сценами насильства. «Жізнь –єсть боль». Тоді в Англії вішали дітей за крадіжку булочки, а дівчатка йшли на панель  у 10 років. Література того часу чесно застерігала  дітей від того, що на них чекатиме в майбутньому дорослому житті, кого і як треба уникати, і головне – як зберегти в собі людські чесноти. Але зараз в епоху споживацтва і цинізму  класика заважає впроваджувати ліберальні цінності, і її намагаються вилучити принаймні з підручників. То повсюдне явище.

А відтак героєм, якого намагаються нав’язати дітям, є істота, яка привселюдно , перепрошую, пісяє, какає,блює, шмаркається, трахається, матюкається. Замість Дюймовочки  – пригоди лайна в глянцевій палітурці. Бо це «круто». Це вам не дівчинка Маруся, яка ціною власного життя рятує козаків, не Семенко, який доглядає за братиками і сестрами, бо мати-породілля нездужає. Замість мелодійної поезії, яка запам’ятовується відразу, гризіть,дітки, верлібри авторів, у   яких повністю відсутній музичний слух. Ні, я мала щасливе дитинство,  перечитуючи в надцятий раз «Дві московки» і «Олюньку», українську фантастику і пригодницьку літературу, і всі народні казки, які вдалося знайти. Мене не готували на принцесу, що чекає на багатого  папіка, який посадить її у білий рол-ройс  і повезе на Мальдіви. Життя таке саме безжальне і підступне як і колись. Гарна книга, прочитана в дитинстві, стає її янголом-охоронцем. Що буде з сучасними дітьми, не знаю, але ситуацію можна образно окреслити так: мавпа, якій дали в руки гранату, може вручити її дитині, яка захоплено дивиться на неї.

І тут я підійшла до другої підтеми. Класика, неперервність традиції   дає дорослій людині  відчуття захищеності, яке я б назвала респектабельністю.  Заможні люди відправляють дітей в закриті школи подалі від укрсучліту в шкільній програмі, хай краще вивчають Шекспіра і Лонгфелло , вчаться розуміти Баха, а не слухають «Поющие труси». А бидло хай тупіє і продає своїх доньок на м’ясо, а синів у сутенери. Респектабельність  підтримується  завдяки певним інституціям. Респектабельність української літератури ще так сяк підтримують окремі часописи, літературні музеї, Інститут літератури і Шевченківська премія. Вони встановили принаймні якісь бар’єри, червоні лінії, оберігали канон. Я кажу сяк-так, але навіть показна респектабельність краще ніж нашестя недосвідчених і неосвічених дикунів, які нічого корисного не зробили для української культури, або навіть шкодили. Вони виросли з личинок, посіяних ще задовго до Незалежності, і дуже потрібні новій владі. Респектабельності в них ні на грам.

А що ж робить? Думайте, читайте, чужого научайтесь, свого не цурайтесь. І захишайте себе та своїх дітей.

http://pahutyak.com/

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!