Князь Ігор очі до зеніту звів
І бачить: сонце під покровом тьмяним,
Далека Русь за обрієм багряним,
І горе чорний накликає Див.
Та не вважає князь на віщий спів:
“Нум, русичі, славетні дні спом’янем,
Покажем шлях кощеям препоганим
До Лукомор’я голих берегів!”
А любо Дону шоломом зачерпти!.
Одважний князю, ти не знаєш смерти,
Круг тебе гуслі задзвенять, тебе
Від забуття врятують і полону.
В стременах став, зорить. А кінь гребе
І ловить ніздрями далеку вогкість Дону.
12.09.1921
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Джерело: