Вороний Марко Миколайович. Візія

Я раз лежав. Спокійна течія
Несла вгорі золотосяйні хмари…
Коли здалось — мов у глухім ударі,
Блакить розкрилась і стряслась земля!

Як божевільна, мрія палія,
Палала сфера. Огняні примари
Розходились і сходились у пари…
І в спеці шкіра тріскалась моя.

І я побачив: неслась земна куля
Серед пекельного того розгулля
У хорі незчистелнному планет.

Зотліло все в страшнім огні свободи:
Гляділо сонце лиш в холодні води
І диски місяців, як мідь монет.

Джерело: ukrlib.com.ua

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал