Тонко ковані золоті листочки шумлять, дзвонять, шелестять: осінь, осінь, осінь…
Хмари гасають вороними кіньми, дикими табунами… з порваними уздами.
Бліднуть мрії, в’януть квіти, димом ідуть примарні, жагучі весняні ночі, туманом сиплеться лист…
І видніше встають крізь голе обшарпане гілля огні, що не гаснуть, не осипаються… зорі.
І спадає з очей полуда, із серця намул, прокидаються думи…
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Джерело: