Стус Василь. Я знав майже напевно

Я знав майже напевно,
що вiн обiкрав моїх друзiв,
зробив нещасною мою матiр,
а дружину призвiв до сухот.
I сповнений рiшучостi,
я подався до нього на розплату.
— Де ти, мiй кате?
гукнув я на весь знелюднiлий зал,
в якому кат проживає.
У вiдповiдь чотири реви,
одбитi од стiн,
вдарилися об стелю
i, мертвi, впали до моїх нiг.
— Де ти, мiй кате?
гукав я удруге i втретє,
чотири реви воскресали iз мертвих,
пiдводились догори i падали об землю.
Невже вiн здох ? вирiшив я зрадiло.
Але повертаючись додому,
Побачив, що бiля моїх дверей
зупинилися двi ноги, двi руки й тулуб
(голови не було).
— Ти що тут робиш i я застукав його зненацька,
I з переляку двi руки, двi ноги й тулуб
збiглися в тiло без голови.
Вхопивши тiло без голови,
я гукнув у порожню рурку шиї:
— Скажи менi, де мiй кат.
— Не бий мене, попросила рурка,
Йди до того будинку, де був,
у першiй кiмнатi сидiтимуть люди без голови,
в другiй — ще й без нiг,
у третiй — ще й без рук,
у четвертiй побачиш самi тулуби,
а в п’ятiй нiчого не побачиш —
там i є твiй кат.
Але повторюй i повторюй до безкiнця
все, що хочеш йому сказати.
тiльки не вiр своїм очам:
Вiн там, де його немає.

Джерело: ukrlib.com.ua