Вже в крайсвітні безодні обличчям,
Вже очима туди десь, на спад…
Та земля його просить і кличе:
Оглянись, оглянися назад!
І оглянулось тихо світило,
І спинилось, – весло не гребе…
“Ну чого ж ти, чого, моя мила?..
Дай іще поцілую тебе”…
І метнулись холодні пламена,
І в прощанні німовному мить…
Наче риза на землю червлена,
На півнеба – розливи проміть…
Прага, 1925.
Джерело:
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал