БАГРЯНА ПІРАМІДА
Сонет
Від неї кров – сторіками сторік,
Земля наскрізь гарячкою просякла.
Вона встає, багряна, хмаросягла,
Уся – німий в пустиню синю крик.
Немов живий, прокляттям дише лик…
Чиясь рука, погрозою набрякла,
Возстала в твердь – і впала, і заклякла…
Десь увійшов ще глибше в груди штик…
А в висоті, на виклублені хмари –
Чорніш ночей нерукотворні мари, –
Блідий, мов плат, у пурпурі від ран,
Весь у страсній незамкнутості зору,
Простерся вождь, недвижен, бездихан,
Небострімку увінчуючи гору.
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Прага, 1928.
Джерело: