Кобзарем його ми звемо,
Так від роду і до роду:
Кожний вірш свій і поему
Він присвячував народу.
Чисту матір і дитину
Він прославив серцем чистим,
Всю осяяв Україну
Поглядом він променистим.
Ясен досвіт ще не сходив,—
А йому перед очима
Дружба радісна народів
Як зоря палала зрима.
Ось чому в сім’ї великій,
У цвіту садів прекрасних
Буде жити він навіки,
Як безсмертний наш сучасник.
1950
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Джерело: