Молодість мою гарячу
Знов перед собою бачу,
Юні сльози, юний сміх,
Що не знати більше їх.
В театральнім темнім залі
Нам сіяли ясні далі,
Відкривав їх чарівник,
Що від нас пішов навік.
Син орлиної родини,
Син великої Вкраїни.
Всі серця він чарував,
Як весняний подих трав.
Чи в одежі Копачевій
Чи при шаблі Карасевій,
Чи в Тараса жупані —
Серце він живив мені.
Захват наш — високий подив —
Серце наше благородив.
Він, Іван, у “Суєті”
Сіяв мислі золоті
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Про мистецтво для народу,
Про високу нагороду,
Що мистецтво тим несе,
Хто йому віддасть усе.
Він дожив до днів щасливих,
Що по наших ходять нивах,
І народ йому воздав
Світлу славу серед слав!
Він погас, як вечір гасне,
Але образ той прекрасний
Збережу довіку я —
Саксаганського ім’я.
1950
Джерело: