Підпалий Володимир. Мить

44

Внизу Дніпро… Над сірою водою
сталеве небо провиса, торкає
той, дальній, берег жовтого піску,
порізаного хвилями на скиби…

Ми тимчасові тут — і ти, і я.
і сосни, що ніколи їм не стати
морськими каравелами… Та хай
усе живе надіями постійно…

“Спинися, мить,— прекрасна ти єси”,—
колись прорік великий… Що нам з того,
що він її такою підстеріг?
…А я он бачу над водою птицю,
і на очах у тебе сльози бачу.
…її по-своєму ціню я — мить.
1968

Джерело: ukrlib.com.ua

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!