Вогкі зорі, червоні свічі…
Трави моря в косі твоїй.
На фарфоровому обличчі
Промінь космосу сам не свій.
Я засію тебе пісками
В час незбутого сну води.
Розхвилюється теплий камінь,
Пригадавши сліпі сліди.
Чи для нас ресторанна радість
І з очима котів журба?..
Справжні вірші по-виноградному
На солоних хрустять губах.
Ми умиті вогнем світання, –
Чи випадок, чи задум чар?
Парус біло просив повстання
У червоного воску хмар.
Мов багаття, шуміло море…
В напівсні усміхався біль.
Нас не стане…
Не стане горя…
Тільки космосу чорна сіль.
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Джерело: