Ольжич Олег. Ольвієць

132

Годi! I лiру кидаю на барсову шкуру.
Серце ледаче давно — як фiал без вина.
Пiнявий трунок щасливо допито до дна,
Личить же усмiхом стрiнути правду понуру.

В мене над ложем мiй меч в пiхвi, золотом битiй.
Зойкнуло лезо й лягло на брунатiсть колiн.
Лезо — cвiчодо, i в ньому мiй вихiд один —
Завтрашнiй похiд, зеленi просторi i скити.

Завтра ступатимеш полем. А стрiли, як злива.
Десь кочовник невiдомий мою наклада.
В день такий смерть — як цiлюща вода.
В день золотий i тяжкий, як оттiйська олива.

Джерело: ukrlib.com.ua

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!