Людина розповзається, як зібрання народне —
хапаєшся за погляд, щось гукаєш колоритне —
та вислизає, заповзає у таємні сховки,
привалює себе речами і городить замки.
Усі — у хащах риштувань, ворожать на “що буде”,
крізь дірку часу розглядають вигадані біди.
Це їх об’єднує, гуртує знову в юрби.
І все ж патетика спадає, і тьмяніють фарби.
Гонитва припинилась, та триває втеча.
Бракує явлення у танці Бога!
Але у сни ще зазирає живе Небо.
Крізь марші стель, крізь мури хвиль —
пульсує Безмір.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Будь досконалим ритмом,
танцюй тонко
на пелюстках Часу —
усміхнено!
У центрі Всесвіту — твоє серце!
Радій!
Нема питання — не треба й відповіді.
15-31 серпня 1998 р. Львів
Джерело: