Поглянь на тих, кого бездумна hýle[3]
Взяла одного разу у полон,
На цей похмурий, виснажений сон
Душі й самозакоханого тіла.
Їм сниться, що попереду могила,
Буття землею, гробаками, тлом;
Закутавшись у червінь папілом,
Танцюють і брунькуються щосили.
Анальфабет, месія та пророк
Ведуть розмову про останній строк,
За пляшкою в прокуреному лігві,
Не вміючи узяти інший тон,
Яким говорять з нами зорі стиглі
Або щойнопрочитаний “Федон”.
Джерело:
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал