Матушек Олена. Ну удар, грозовице…

139

Ну удар, грозовице, удар
Із усього небесного зросту!
Хай мигне, мов лисиця, між хмар
Блискавиця твоя вогнехвоста!

Розкоти перестиглі громи,
Прогрими, розгроми, розізлися,
Стебла зливи у землю встроми,
Щоб у хащі дощу розрослися!

Кинь у день освіжаючий рай,
Пекло спеки аби заливало, –
Захопи, зануртуй, позривай
Безшелесні нудьги покривала!

Хай схитнуться, знуртовані плином,
Розімлілості терези!
Бо усім – від стебла до людини –
Так потрібно хоч зрідка грози!..

Джерело: ukrlib.com.ua

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!