СМЕРТЬ
Горить понад горами місяць, як жар,
летять полонинами тіні від хмар,
імлою вкривається заспаний яр.
У сяєві ночі на кручі стрімкій
смерека лежить у могилі м’якій,
повалена громом на вічний спокій.
Посестри шумлять, і поникла трава…
На зламанім пні, мов сама нежива,
куняє у думах надута сова.
1899
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Джерело: