Наді мною листя скрізь зелене,
сонце тиснесь в тінь лісну лучами,
дерева розлогі вколо мене,
долом густо вмаєні корчами.
Легіт теплий ледве чутно дише,
в тіні цвіти головки вниз клонять,
пташка пирхне, листям заколише,
десь далеко жайворонки дзвонять.
Сойка закричить там неспокійно,
дикий голуб туркотить на дубі,
в сяєві мушки буяють рійно
і розносять звуки тихі, любі.
Між корчами в тіні при ручаю,
що помалу в’ється між травою,
на мураві я сиджу, думаю
і любуюсь довго самотою.
Як незамітно минають хвилі
серед твої зелені, дуброво!
Чую, як мій дух росте на силі,
як він відживає ту наново.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Сторони родимі, величаві,
не заступить вас чужина жадна,
світ манить мене на сій мураві,
і будучина мені принадна.
Дух мій вдвоє до життя охочий;
ним я звеселю тяжкі години,
як брильянт, що світить серед ночі
світлом сонця, набраним за днини.
1887
Джерело: