Лисенко Євгеній

262

Сон

Спи, не думай не гадай.
Віки стомлені закрий.
Місяць, зорі, тиші рай.
Чарівне сниться у ві сні.

Хай забере, вбере у себе,
всю тяжкість дум минулих літ.
За що так серце важко б’ється,
душа від холоду тремтить.

У ніч безкрайню і холодну,
твоя тривога відлетить.
І в бескінечності вогнів,
навік розвіється у ній.

 

Вічність

Вічність це ми, вічність це все,

що на вік закарбовано у нашій душі.

Палкі відчуття, любові краси.

Ті дні незабутні, теплі, ясні.

І митті що серце не раз хвилювали,

забути не в силах, як не проси.

На згадку лишились, на вік оселились.

Десь у куточку, квітучій душі.

Те небо блакитне, безкрайнє і ніжне.

Ми погляду ніяк відвести не могли.

Як зірки палали, під ковдрою ночі.

Маленькі згадай, чарівні наші світи.

А погляди суму, ніби в мареві снів,

кайдани кидали тримаючи ціпко.

Нехай розлетяться на вщент, на вкруги!

Як скло від каміння розіб’ється дрібно!

Не згасне ніколи, те що палає.

Те що у грудях, живе на віки.

Із трепетом тихо прошепчу я тобі.

Вічність це все, вічність це ми.

 

 

Непомітно минає час

 

Непомітно минає час,

кожен раз впадаючи у темряву.

Коли сумніви сильніші за нас,

боротьба в тобі нескінченна.

Пам’ятаю, хтось ніби сказав.

Підіймайсь при кожному падінні!

Шляхом тернистих доріг,

я знаходжу себе там від нині.

Безкраїх лісів, круч та озер,

де вітер доносить пташинії співи.

Чуєш? Там поміж стежок,

дощем милозвучним ряботить на долині.

І промінь проб’ється теплом у душі,

надія у серці та віра в собі.

 

 

 

 

 

 

Дитинство

 

Частенько згадую дитинство,

яскраве, світле та прекрасне.

Біжу босоніж по стежині,

аж свіркають заду п’яти.

Так солодко в повітрі пахне,

пряним ароматом м’яти.

Дивлюсь у небо синє-синє,

де-ін-де хмарка наче звір.

І квіти в саду запашнії,

до себе манять бджіл.

Під липою стою малим

і подих ніби відбирає.

Червоним сяйвом неземним,

сонечко уже сідає.

Природа, чистая краса,

зливаюсь із нею в одне ціле.

Таке глибоке відчуття,

з небес дає мені надію.

 

 

 

 

Бережи її

 

Бережи її як понад усе,

бережи любов що тобі дає.

Душу рідну плекай, її бережи.

Обіймай коли тяжко, обіймай завжди.

Як світло єдине, що дає шлях вночі.

Без тебе я блукав би, стежками в нікуди.

Надихай та твори!

Крізь вогонь і вітер, собою заслони.

Ритм сердець відчуй, наше вічне кохання.

Бережи та цілуй, ніби в останнє.

Промов слова, ті що йдуть від душі.

Як понад усе, бережи її.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Комета

 

Блукаю стежками, полями, містами.

Ще в грудях болить, ще чути биття.

Не печаль душу свою, сумними думками.

Дивись там комета, це наше життя!

Свій шлях із запалом почне поміж зірок,

між холодним обрієм пронесеться космічним.

Та проріже сяйвом палаючим, кожен свій крок.

Не згасне й вогонь, що в серцях так палає.

Вдихнувши повітря у груди, ми йдем.

І мрії з часом все ж збуваються.

Ось проблиск світла бачу, твоїх карих очей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Помолись за мене

 

Помолись за мене,

я вранці піду.

По землі святої,

на грішну війну.

Помолись моя мила,

та віри не втрачай.

Наші дні з тобою,

не забувай.

Візьму з собою твоє фото,

біля серця покладу.

Щоб ненароком вража куля,

не накликала біду.

Не плач люба,

душу свою не картай.

Я завжди буду поруч,

згадуй, пам’ятай.

Помолись за мене,

та на прощання, сильно обійми.

Щоб кожен день наодинці,

пролетів як у мить.

 

 

Назавжди

 

Нехай летять у дальній вирій птахи,

нехай розтеляться полями колоски.

А я чекаю друже, як востаннє.

Чекаю я на тебе як завжди.

І хай дощами напивається земля,

а хтось малює райдугами барви.

Так манить когось вічності краса.

А я чекаю, чекаю як востаннє.

Живуть ще спогади про тебе, де ж ти є?

а я вже рік який, сиджу на одному місці.

Лиш по тобі, серце крається і жде.

То назавжди є, моя до тебе вірність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зернята

Упали зернята на чорную землю,

крихкі на беззахисні з синього неба.

Кому зглянеться доля зачепитись та жити,

а хтось і не відчує себе у цьому світі.

 

Заплачуть небеса, надію дадуть,

на світанку зернята швидко проростуть.

Хоч віють вітри, та непохитні стоять,

дорослі вони, вже їх не впізнати.

 

Між собою шепочуться в тиші одні,

ніби вчора були вони зовсім малі.

Зійде сонце, знову дні пролетять,

високі ці колоски вже стоять.

 

Когось буря погнула, зламавсь там один,

безжальної сили не витримав він.

А хтось підкрався, та зрізав ще пару,

за що наша доля понесла таку кару?

 

Та ще багато із них хитаються в полі,

хоч сухими стоять, та дякують богу.

Та ось ударив грім серед ясного неба,

ніхто не гадав, що косити вже треба.

 

Птах

 

Рветься птах який у клітці,

стомлений, крила побиті.

Сяйво в небі йому сниться,

та один лиш в цьому світі.

Без мрії, втративши себе,

так непомітно час іде.

Душа на волі та самотня,

летить за обрій він крізь сонце.

Та натхненний ще думками,

що доля зглянеться над ним.

І крізь сірі тумани,

рідні очі знайде він.

 

 

 

 

 

 

 

Чарівна ніч

 

Люблю дивитись як ти спиш

і так спокійно на душі.

А за вікном вітри що ночі,

привіт передають тобі.

Покривалом із зірок,

ніби вкрився цілий світ.

Ця мелодія сонет,

все шепоче граючись.

Казкова мить, чарівна ніч.

І якщо сон поганий прийде,

обійму тебе я мила.

Лагідно сказавши на ніч,

все буде добре,  на добраніч.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чудесна мить

 

Сідає сонце, небо ясне,

лиш тихо чути пташок спів.

І на вечір біля хати,

коники грають пісні.

Легеньким вітром подуває,

волосся ледве підійма.

Вдихни повітря в повні груди,

краса чудесна надихає.

Причарувала нас з тобою,

що душа аж завмирає.

І легко десь проноситься,

медовий липи аромат.

Цю неповторну мить чудову,

я пам’ятатиму щодня.

Війна

Хоробрий, сильний та безстрашний,
за правду він тримає меч.
За що хто знає ці страждання,
війна людей не знає меж.
І гинуть душі тисячами,
за того у кого її нема.
Настане час, мабуть, не з нами.
Не буде знать земля більш зла.

 

 

 

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!