В снігах несходимих, глибоких,
Де темні бори лише мрілись,
В тайзі на етапнім привалі
Вони несподівано стрілись.
Крізь млу сонце ледві шаріло
Бурульки яскрились на хаті…
Він був у залізних кайданах,
Вона у суконнім халаті.
Покрикнули з диву спянілі,
Обличча спалахнули жаром:
І всяк постеріг-би одразу,
Що те палахтіння не даром.
І час, і нудьга, і вязниця
Поклали на бранців ознаки;
Про те у їх очах горіли
Й тепер поривання однакі.
Зірвалось огнистеє слово,
Сплелись переможені руки…
Була в тім нервовім стисканні
Безодня і щастя, і муки.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Крюки аж чорніли на вітах,
Присипаних снігом, ялових,
І карканням крили розмову
Од пильних ворожих вартових.
А мова лилася, кипіла.
Як паводь по гатях весною, —
Про злі у розлуці пригоди,
Про скутки нерівного бою…
Почулась команда: “в дорогу!”
І впала хвилина розстання:
У неї пробилась сльозина,
У його зірвалось зітхання…
Од брязку заліза шумливо
Знялося з ялин гайвороння,
А сонце червонистим оком
Дивилось, немов би з просоння…
Джерело: