Федькович Юрій. Прощі

Лежить козак молодесенький
Да на хорування;
Коло його стара мати:
— Сину мій коханий!
Тепер літечко надворі,
Ідуть люди в Київ —
Іди і ти помолиться
Пречистій Марії:
Вона тебе вихворює,
Серденько загоїть!

— Нічо, мамо, нічо, сиза,
Ріднесенька моя!
Ходім в Київ помолиться
За мою Оксану…
Доле моя, доле моя!..
Мамо моя, мамо!!

…У Києві у святому
Молебень ведеться;
У Києві у святому
Там благодать ллється!
Хто на ноги нездужає,
А подужать хоче, —
Несе ніжки восковії;
Хто руки, хто очі…
А мій Іван несе серце
Із ярого воску:
“О, пречиста великая,
Ти матінко божа!
У сусіда було дівча —
Укрили коверцем…
О, пречиста ти київська,
Загой моє серце!!”

…Горить свічка на ліхтарі,
Горить, догоряє.
Лежить Іван на постелі —
Уперше дрімає;
Білу ручку — на сердечку…
Така його доля!..
А тим часом у кімнаті
Поволі, поволі
Тихі двері одчинились
Та й знов зачинились:
Ввійшла в хату божа мати, —
За нев два ангели, —
Та й поклала білу ручку
На сердечку Йвану…
Серце стало… А та ненька
Не знала — аж рано.

Джерело: ukrlib.com.ua