Федькович Юрій. На дорогу

Ти їдеш, милий брате, де би добре жити?
Їдь, соколе мій ясний, дорогий мій друже.
Постелися дорогов ти, стокротна руже,
Аби му на терновий світ любо ступити.

А хоть стане на тернє — не коли го дуже,
Бо то серце ще боже, може затужити,
А тобі би за него бог не міг простити…
Не вколи го! Не вколеш, красна моя руже?

А хоть вколе коли тя, то не плач, соколе:
Світ великий, усе ся загоїть поволі;
Вшак нам доля судила на землі страдати.

Но як доля глогова поранить тя — горе,
То вернися, мій брате, хоч би через море, —
А не пущу тя більше світом ся блукати.

Джерело: ukrlib.com.ua