В старої вільхи листя ще зелене…
Полум’яніють пурпурові клени,
Вона ж, здається, заблукала в літі,
Міцний ще стовбур і тужаве віття.
Вона потроху стала забувати,
Що їй також потрібно відлітати,
Бо сонячна здригається мембрана
Як на полотнах Марчука Івана.
Вже холоди стоять на переправі,
А вільха літо ще не доспівала,
Ще кучеряве листячко тремтливе,
І видається, все іще можливе.
А ліс цвіте у спалахах осінніх,
Ніщо нам не віщує потрясіння,
Сяйна пора для тихої задуми,
І дно глибоке у краплині суму.
Бо мить – і знов міняється картина –
Тьмяніє явір, обліта калина.
Чудної вільхи листячко погідне
Про щось згадало і поволі блідне…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Стікає з осокорів тихе світло,
Усі ми чимось платимо за літо,
Усіх гойда від листвяної дрожі,
Всі восени ми на дерева схожі…
Наталя Дзюбенко-Мейс
Джерело: