Дзюбенко-Мейс Наталія Язорівна. Ноктюрн для осені

79

Не облітай, молю, не відлітай!
Таке сліпуче світло листопаду…
Моя осіння птахо золота,
Не погаси калинові лампади.

Ще місяченько сипле на обрус
Краплини осяйного аметисту,
А вже ранковий вітер-сажотрус
Мете у безвість потьмяніле листя.

Погляну – й задихнуся від краси:
Природа мудра у своїй печалі,
І не віднімеш, і не додаси
Ані штриха в полотна досконалі.

Вона все знає, бачила, була,
Від наших ран розпачливо тремтіла,
Вона нас утішала як могла,
Вона нас піднімала як уміла.

Щодень нові являла нам дива,
І ми потроху вчились розуміти
За чим голосить ружа вітрова,
Міняючи відтінки оксамиту.

Вона до всіх заходила в двори,
А ми як риби, скинуті на сушу,
Вдихали в себе світло й кольори –
Немов додому повертали душу.

Наталя Дзюбенко-Мейс

Джерело: ukrlib.com.ua

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!