Дикий Антін Васильович. Осінь

173

Востаннє груди покладу
На трави шовково-зелені,
Не буду слухать синій сум
Залитих золотом кленів.

В них радощі мої згубив.
Гойдає вітер віти…
За що тебе я полюбив
Обірвану, роздіту?

Сонце бронзу розлива…
Прощай! Ножам рожевим —
Верхів’я хилять дерева
До мрійної пожежі.

Озера збризкано дощем,
І гра на хвилях перстенями,
Повінчаний чудовий день
З холодними вітрами.

Востаннє груди покладу
На трави шовково-зелені,
І буду слухать синій сум
Залитих золотом кленів.

Джерело: ukrlib.com.ua

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!