Взала мене доля на кпини,
і я занімів, наче сум.
Здавалося, доброї днини
й журавлики не принесуть.
Здавалося, трепетний живчик
у скронях зламав молоток…
Та раптом — снагою пружинить
весна свій окрилений крок.
Я чую її кожним нервом,
торкаюся серцем живим.
…Нехай мене Господь наверне
ще раз хоч за Духом Святим.
Нехай оп’янію від тиші
в обіймах вишневих дощів,
і дзвоном Великодень напише
найкращі мелодії днів.
Джерело:
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал