Чигиринець Борис. Вечір

129

Весіннє небо сіросиве клоччя
Із вітром у мережку запліта…
І чую я із нетрів спів пророчий,
Що там, у нетрях, темрява зроста.

Вона пливе на вицвілих зірницях,
І холодком вечірнім обійма.
Берези йдуть, красуні білолиці,
У запахущий і п’янкий туман.

І він іде – всевладний синій вечір,
Щоб на дорозі вовком залягти.
Щоб посвист вдаль послати молодечий,
І потім нишком по дворах пройти.

В туман хатки край лісу зодягнути,
І утекти у гущу через сад…
І стихне все… І гомону не чути,
І тільки зорі, наче виноград.

У золоті позаплітались грона
І манять землю крізь серпанок хмар…
Летять вітри на зоряні перони,
І семафором їм – Волосожар!

Джерело: ukrlib.com.ua

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!