Чорно… душно… Сліпить очі,
Впалі груди не дихнуть…
Під землею в царстві Ночі
Квіти сонця не цвітуть.
Та в душі, з віків знебулій,
Ще ясніш горять огні,
І не зникли в млі минулій
Волі жданої пісні.
Виростають вільні крила…
Хто ж стримає нашу міць,
Коли в мури вільна сила
Вдарить громом блискавиць?!
Зірвем сонце! — море світла
Кинем в чорную глибінь,
Кинем квіти в рабські житла
В житла пітьми і терпінь!
1920
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Джерело: