Нічка… Сам я… Над водою
Верби стелють свій намет,
І шепоче з осокою
Невгомонний очерет.
Сріблолистая осика
Загадалася, мовчить.
А тужливая музика
Знову в серденьку дзвенить.
Сумно… важко… Над водою
Ходить смуток уночі.
Десь в руїнах за рікою
Стогнуть жалібно сичі.
Серце ловить сі розмови,
І ридає, і квилить…
Ох, той шепіт загадковий! —
Сум лихий в йому бринить.
1906
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Джерело: