Навік завмерли брови в спогаді суворім,
Руці вже не виводить дивне дійство слів,
Ми вже ніколи з Вами більш не поговорим
Про Київ рідний і такий же рідний Львів.
Вже Вам не спалахнути дотепом яскравим
І жартом не сипнуть, щоб сіллю очі пік,
Що це й робили Ви безоглядно, по праву,
Яке запевнив Вам Ваш матріарший вік.
Що чужина? Що старість? Ночі й дні без ліку,
Думки, слова, книжки — минувшина століть.
Сучасність? Ні — Ви не змогли добу безлику
Пізнати глибше, зрозуміти й відтворить.
Для кого й пощо? Дар Ваш — Богом дане диво —
Думок і почуттів цей первородний плід,
Воно, це диво дивне, нас усіх водило
У Вами вичаруваний Далекий світ*…
Форзиція цвіте полум’яно-вогнисто,
Зірчасті пелюстки до сонця розтуля,
Квітневий теплий вітер нанизав намисто
На гладкі поворозки вербного гілля.
Підпишіться на закритий телеграм УЛГ! Посилання на канал
Та за вікном, немов промерзлі, ще зимові,
На теплий з цегли мур схилившись упритул,
На їхній, нам чужій незрозумілій мові
Безлисті клени тужать… І довкільний гул,
І брязкіт, скрегіт колій, автострад, причалів,
Гудки й сирени авт, і корабельний рев
Кімнатну тишу трощать й ність кінця печалі
В зіницях, що погасли, в розшумі дерев.
Та не журітеся, бо це ж не в Вашім стилі!
Вам жити й жити ще судилось стільки літ!
То під високим небом рідного Поділля
Новітній Тодір Сокір** встає на повний ріст
У вічнім сяйві українських сіл і міст!
***
_______________________________
* “Далекий світ” — назва твору Г.Журби
** “Тодір Сокір” — назва твору Г.Журби
Джерело: