Бердник Олесь Павлович. Поєдинок на астероїді

ОЛЕСЬ БЕРДНИК

Поєдинок на астероїдi

…Гаррi Бор, закривши очi, раював. Нарештi, сьогоднi здiйснюється його мрiя…

Перукар кращої фешенебельної перукарнi в Сан-Францiско хутко намилював йому щоки, а Гаррi тим часом думав про те, як вiн — сяючий i щасливий прийде до коханої Елiзабет i розповiсть про свою надзвичайну вдачу… i, звичайно, про свою любов… Про любов до неї — лукавої кокетки Елiзабет!..

Який вiн щасливий!.. Справдi, ще недавно Гаррi захоплено слухав розповiдi пiонерiв-дослiдникiв Космосу про страшнi i цiкавi подорожi в безоднях простору, в марсiанських пустелях, мiж скелями на супутниках Урана i Сатурна, про експедицiї на Плутон та iншi планети… А тепер вiн сам вiзьме участь в космофiзичнiй експедицiї, яка летить в пояс астероїдiв для розшукiв дорогих мiнералiв i радiоактивних руд.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Гаррi пам’ятає, що багато мандрiвникiв загинули в безоднi неба, багато вернулися калiками, але тi, хто ставив перед собою мету, достойну енергiйної людини — вернулися з Космосу мiльйонерами, з алмазами i золотом! Вiн теж пiде по їх шляху — вiн знайде на астероїдах дорогоцiннi мiнерали i привезе дорогiй Елiзабет такi алмази i сапфiри, яких немає навiть у англiйської королеви… Досить їй поневiрятися!.. Вона напевне до цього часу так холодно ставиться до мене тому, що я був нiхто!.. А й справдi — що їй якийсь обiрваний студент!.. Але сьогоднi вiн — Гаррi — розповiсть їй про все!! Вона трохи зачекає — i вони заживуть щасливо… I тодi хай iншi заздрять їм, як нинi Гаррi i Елiзабет заздрять багатiям…

Гаррi розкрив очi i глянув у дзеркало. Звiдти виглядало самозадоволене обличчя i веселi карi очi. Вiн пiдморгнув сам собi i засмiявся…

— Мiстер щасливий? — схилився над Гаррi перукар.

— О так, мiстер щасливий! — весело вiдповiв Бор.

— Дiвчина?..

— Так!..

— Тодi пропоную мiстеру найновiший одеколон “Космiчна катастрофа”. Дуже модно!..

— Валяйте “Космiчну катастрофу”! — сказав Гаррi.

Перукар, безперервно мелючи язиком, виголював до блиску його щоки.

— Масаж? —закiнчивши брити, запитав вiн.

— Так!

— Яким методом? — Як хочете!..

— Пропоную “Поцiлунок на Марсi”…

— Чудесно!..

— Компрес “Вальс Венери”…

— Боже мiй! — вигукнув Бор. —Та ви на мене весь Космос звалили!..

Перукар засмiявся.

— Крик моди! Нiчого не поробиш!.. Ну, а на закiнчення — “Космiчна катастрофа”!..

Нiжний струмiнь освiжив лице Гаррi. Запах — незвичайно тонкий дурманив свiдомiсть. Закрутилося в головi.

— Якщо i справжня космiчна катастрофа така ж приємна, то боятися її не слiд! — засмiявся Гаррi, розплачуючись з веселим перукарем.

— Бажаю вам грошей i поцiлункiв! — крикнув услiд той.

Швидкiсний лiфт помчав Гаррi вниз. Потiм вiн перейшов на автоматичний тротуар i, знову пiднявшись лiфтом на 30 поверх, подзвонив.

Дверi рвучко вiдкрилися, i прямо в коридор вискочила з кiмнати Елiзабет, ледве не зiткнувшись з Гаррi, — висока, струнка, з трохи примруженими очима, з гарячим лукавим поглядом.

— Гаррi! — закричала вона, смiшно сплеснувши руками, — який ти сьогоднi шикарний! Грошi одержав чи, може, добру роботу знайшов?..

— Я щасливий, Елiзабет! — вiдповiв Гаррi, йдучи за дiвчиною до кiмнати. — Поздоров мене — я вилiтаю в складi космiчної експедицiї!..

— Куди?

— В пояс астероїдiв!

— Це ж дуже небезпечно! Що ти будеш там робити?..

— Що я буду робити? — задумано перепитав Гаррi. — Шукати мiнералiв… Це ясно!.. Але, Елiзабет! Я хотiв би сьогоднi поговорити з тобою одверто i до кiнця!..

— Гаррi! Я завжди з задоволенням слухаю тебе! I гадаю, що завжди ми з тобою говоримо вiдверто!..

— Бачиш, доки я вчився, до цього часу ти якось холодно ставилася до мене… i я думав, що ти, звичайно, маєш рацiю, бо що я вартий — бiдний i…

— I дурний, — закiнчила Елiзабет.

— Не перебивай… Я знаю — тобi потрiбне веселе життя, а не таке, як тут, в цiй конурi! I тому ти не могла вiдповiсти на мої почуття! Я не осуджую тебе!.. Але тепер! Тепер я прилечу з неба мiльйонером, я привезу тобi чудеснi алмази звiдти! I ми з тобою будемо жити так, щоб кожен крок був усипаний тiльки квiтами, щоб щастя супроводжувало нас завжди!

— Ти став поетом! — засмiялася Елiзабет. — Але, по-моєму, в тебе думки повернулися не в той бiк! Послухай, Гаррi! Хто тобi сказав, що я холодно ставилася до тебе?.. Просто ти був боязким, милий дурню! А твоїх алмазiв менi не потрiбно, чуєш?.. Я навiть боюсь чогось!..

— Чого, Елi? — нiжно запитав Гаррi.

— Не знаю!.. Менi не хочеться, щоб ти летiв… Я знаю, що ми з тобою i без цього побудували б хорошу сiм’ю! Я давно вирiшила…

— Елi! — крикнув в захопленнi Гаррi. — Бiсова дiвчинка! Чому ж ти менi не говорила?

— Вирiшила трохи помучити тебе! — лукаво блиснула очима Елiзабет. — I все ж таки я прошу тебе — не треба твоїх мiльйонiв!.. Може, ти не поїдеш! Ми краще поїдемо в нашу весiльну подорож!..

— Нi, Елi! — пристрасно зашепотiв Гаррi, виключаючи свiтло i пригортаючи Елiзабет. — Нi. моя радiсть, я хочу одягнути тебе, як королеву, я хочу, щоб красивiшої вiд тебе не було в Сан-Францiско… нi! в цiлому цвiтi… Менi обридло нужденне життя! Нарештi, ти знаєш, що, хто хоче жити, той мусить боротися!.. Будь-якими засобами!..

Елiзабет щось хотiла заперечити, та хмiль кохання — молодого i непереможного — ударив до голови i змiшав всi думки в радiсному вихорi великого таїнства першої любовi…

…Другого дня Гаррi i Елiзабет в прозорому авто о першiй годинi дня в’їхали на територiю порту космiчних ракет. Гаррi вийшов з машини, Елiзабет за ним.

Дiвчина тут ще не дула i бачила все лише на картинках. Вона зацiкавлено оглядалася навкруги.

На неосяжнiй площi, яка простягалася на десятки кiлометрiв за мiсто, стояли рядами десятки гiгантських ракет, подiбних до снарядiв, поставлених сторч. Видовище справдi було грандiозне.

Навколо снувала юрба космонавтiв та проводжаючих. Назустрiч Гаррi з диспетчерського пункту вийшов огрядний сивий чоловiк — начальник експедицiї.

— Мiстер Бор, — окликнув вiн, — негайно займайте своє мiсце, бо через пiвгодини вилiтаємо!..

— Гаразд! — вiдповiв Гаррi.

Начальник попрямував до одного з ракетних апаратiв.

Бор повернувся до Елiзабет, мовчки притиснув її до грудей. Вона, сховавши в його пiджак заплаканi очi, мовчала, схлипуючи. Потiм, нарештi, перемогла себе, пiдняла погляд догори.

— Жди! — сказав Гаррi, поцiлувавши її в чорнi заплаканi очi. — До щасливої зустрiчi!..

Вiн побiг до ракети, а Елiзабет здавалося, що то вiдiрвався у неї шматок серця.

Зачинилися дверцi в ракетi. Проводжаючi вiдiйшли. Велетенський снаряд, гримлячи дюзами, пiдскочив у повiтря i, обдавши гарячим подихом людей, з кожною секундою зменшуючись, зник мiж хмарами…

Волосся, пишно розсипане по плечах Елiзабет, звихрилося i знову впало… I все!.. I бiльше нiчого нема!..

…Пiлот, вивiвши ракету в мiжпланетний простiр, виключив двигун. Тепер все зроблять автомати. Незабаром апарат буде бiля пояса астероїдiв, де експедицiя розпочинатиме роботу.

Гаррi, вiдстебнувшись вiд крiсла, пiдiйшов до iлюмiнатора, милувався зоряним краєвидом. Поряд з ним зупинився Генрi Скеч, теж космофiзик, який мусив разом з Гаррi висадитися на астероїдi. Гаррi косо поглянув на нього. Сухе обличчя Генрi з стальними холодними очима не подобалося йому, чомусь не хотiлося бути разом з ним в експедицiї, але призначав членiв експедицiї не вiн, а начальник, i треба було мовчати…

— Ви вперше в Космосi? — запитав Гаррi супутника.

— Вдруге, — вiдповiв Генрi.

— Перший раз не страшно було? Сподобався вам простiр?..

— Менi вiн подобається остiльки, оскiльки пригодиться для бiзнесу, сухо вiдповiв Скеч.

Гаррi було неприємно слухати такi слова, i навiть його власнi мрiї про небесне багатство чомусь тепер поблiдли i стали не такими значними. Обличчя Елiзабет випливло на фонi зiрок, усмiхалося заплаканими очима, кликало назад…

Гаррi стрiпнув головою, вiдмахнувся вiд неприємних думок. Потiм, випивши гарячий чай, лiг в м’яке крiсло вiдпочити…

…Через кiлька годин з ракети мала вийти перша група експедицiї — Бор i Скеч.

Пiлот — молодий бiлявий хлопець — тепер сам сiв до пульта i вводив ракету в потiк астероїдiв, зменшуючи швидкiсть апарата до швидкостi астероїдного рою. Всi напруженно ждали.

В темнiй глибинi простору далеко збоку блиснули брили небесних уламкiв. Ще. Ще. А в передньому iлюмiнаторi сяяв у променнi Сонця великий астероїд, не менше нiж 500-600 метрiв в дiаметрi. До нього i взяв напрям пiлот.

До каюти зайшов начальник експедицiї.

— Бор i Скеч! Прошу вас приготуватися! — сказав вiн. — Скеч буде старшим групи! Постарайтеся за 24 години повнiстю обслiдувати астероїд. За цей час ми повернемось!..

Гаррi i Генрi одягнули скафандри i через п’ять хвилин стали схожими на велетенських пуголовкiв. До скафандрiв були приєднанi балони з їжею, твердим киснем, атомнi батареї для освiтлення i обiгрiвання та портативнi радiоприймачi… Людина, одягнена в такий скафандр, могла бути в Космосi бiльше десяти дiб…

Ракета легко здригнулася. Поверхня астероїда була бiля самого iлюмiнатора — апарат летiв поряд з небесним каменем. Бор i Скеч попрощалися i вийшли в перехiдну камеру. Дверi зачинилися за ними. Вiдкрився люк. Перед ними була нерiвна скеляста поверхня маленької планетки. Гаррi ступив на камiнь, обережно, тримаючись за виступи, зробив кiлька крокiв i прив’язав себе довгим синтетичним мотузком до скелi, щоб не вiдлетiти в простiр. Таким же чином вийшов на астероїд i Скеч.

Люк закрився. Ракета, що, здавалося, висiла, торкаючись до виступу гострої скелi, вiддiлилася вiд планетки i, розвиваючи швидкiсть, помчала до другого астероїда.

Гаррi оглянувся. Вони залишилися з Генрi вдвох серед неосяжного океану простору на шматочку каменю…

…Скеч повернувся до Бора.

— Тепер ми розiйдемось, — сказав вiн. — Зiйдемось на цьому ж мiсцi… вiн поглянув на хронометр в спецiальнiй прозорiй камерi на руцi… — через п’ять годин! Будьте уважним! Шукайте особливо алмазiв… Попереднi експедицiї передавали, що якраз в цьому поясi астероїдiв зустрiчаються великi гнiзда самоцвiтiв…

— Гаразд! — вiдповiв Гаррi. Вiн був радий скорiше вiдокремитися вiд Скеча, бо взагалi не любив компанiї, та ще й таких неприємних людей, як цей… бiзнесмен!..

Скеч, перевiривши, чи мiцно прив’язана вiрьовка до скелi, кивнув Гаррi i, повернувшись, поволi пiшов, а вiрнiше, поповз мiж химерними нагромадженнями камiння i скоро зник з очей Бора…

Гаррi полегшено зiтхнув i оглянувся навкруги. Страшно, але разом з тим i красиво…

Мертва порожнеча навколо, засiяна золотими вогниками далеких свiтiв.

Десь далеко-далеко — за тисячi кiлометрiв вiд Гаррi — видно блискучi цятки неправильної форми. То освiтленi Сонцем камiнцi — рiднi брати цього астероїда, на якому стоїть тепер Бор. Пiд ногами — темний базальт. Мiж камiнними пiками, що хаотично пiднялися з планетки, сяє Сонце, яке тут разiв у чотири менше, нiж на Землi…

Гаррi вiдвiв погляд вiд незвичайного краєвиду.

— Пора братися за роботу,— подумав вiн.

В телефонi почувся голос Скеча:

— Мiстер Бор! Я знайшов супутника алмазiв. Уважно перевiряйте всi породи на своєму шляху… Ми мусимо їх тут знайти!..

— Гаразд! — сухо вiдiзвався Бор. — Починаю розшуки…

Вiн витягнув з спецiальної кобури високочастотний атомний пiстолет, призначений для роздроблення породи, i почав поволi пробиратися мiж скелями.

Сонце зникло за нагромадженнями камiння, i стало вiдразу темно, як в герметично закритiй кiмнатi. Гаррi включив прожектор. Вiн почав уважно дивитися навкруги. В ясному колi електричного пучка заблищали жили металiв. Гаррi включив портативний радiоспектроскоп. На руцi — бiля хронометра спалахнув маленький зелений екран, на ньому забiгала вогняна змiйка. Гаррi повiв розтрубом радiоспектроскопа по тих мiсцях, де блищали жили. Змiйка на екранi застрибала. Бор незадоволено покрутив головою:

— Залiзо, нiкель, мiдь… Дрiбницi!.. — пробурмотiв вiн.

— Зачекайте! Згодом i за цим будемо лiтати! — почувся голос Скеча пiд самим вухом.

Гаррi здригнув. Нiяк не вiдчепишся вiд цього Генрi! Вiн злiсно прикусив губу i виключив радiо. Так буде краще! Вiн хоче бути хоч трохи на самотi вiч-на-вiч з своїми думами про Елiзабет i майбутнє щастя…

Гаррi рушив далi, промацуючи породи навколо невидимим променем. Залiзо, нiкель… Нiкель! Ага! Срiбло!.. Ну це вже краще!.. Знову нiкель!..

I раптом у Гаррi захопило дух! Вогняна змiйка на екранi виросла i показала спектр, який свiдчив про те, що тут є самоцвiти вуглецевої групи!.. Може тут є i алмази?.. А якщо навiть якi-небудь iншi самоцвiти — все одно чудесно! Вiн в першiй же експедицiї прославиться i вернеться багатим i щасливим до коханої Елi.

В пам’ятi знову постало обличчя Елiзабет… Гаррi пiдморгнув сам собi… Засмiявся… Потiм виключив радiоспектроскоп i включив високочастотний пiстолет, спрямувавши його в те мiсце, де мали бути самоцвiти — пiд велетенську скелю червоночорного каменю…

В промiннi прожектора, там, де пройшов невидимий атомний нiж, заворушилась порода, повiльно почала падати донизу.

Гаррi засмiявся:

— Не падає, а розповзається, мов каша! От що значить мале тяжiння…

Та вiн i сам вiдчував себе майже невагомим на цiй мiнiатюрнiй планетцi.

Гаррi провiв бiля пiднiжжя скелi коло. Ще раз! Ще! I ось, нарештi, в глибинi вирiзаної ним дiрки заблищали в промiннi прожектора вогники самоцвiтiв. Поволi вiдiрвавшись вiд породи, пливла до нiг Гаррi велика грудка якоїсь руди, подiбна до велетенської булави, а в нiй… Бор хотiв протерти очi, та перешкодив шолом… а в нiй сяяли зеленими, голубими i червонуватими вогниками, вкрапленi в гнiзда, велетенськi самоцвiти!.. А серед них було не менше двох десяткiв алмазiв!.. Як йому повезло! Це ж королiвське багатство! За законом космонавтiв — перша знахiдка члена експедицiї належить тому, хто знайшов її! Який подарунок Елiзабет!..

Гаррi оглянув заглибину, де виднiлися ще самоцвiти менших розмiрiв i, не знайшовши нiчого подiбного до першого самородка, попрямував назад. Тепер тут бiльше нiчого робити! Астероїд придатний для розробок, i експедицiя може розпочинати роботу, щоб вибрати жили самоцвiтiв, якi вiн знайшов!..

Знову виринуло з-за скель Сонце. Гаррi виключив прожектор. Потiм присiв на кам’яний виступ i почав розглядати свою знахiдку.

Пiд промiнням Сонця самоцвiти засяяли ще чарiвнiше. Вони переливалися безлiччю найчистiших барв, милували око Гаррi чудовими формами i величиною…

Раптом Бор вiдчув, що хтось стоїть за спиною, i мороз пробiг по шкiрi. Вiн обернувся. То повернувся Скеч. Його обличчя було сухе i зле, очi не вiдривалися вiд знахiдки Гаррi.

— Чому ви не вiдповiдали менi? — рiзко запитав Скеч, нарештi, поглянувши в обличчя Бора.

— Радiо зiпсувалось, — збрехав Гаррi.

— Гаразд! — пом’якшав Генрi. — Значить, у вас удача… Прекрасно! Надiюсь, що ви будете джентльменом i менi, як старшому, подаруєте цей маленький сувенiр?! А?

— Як? — не зрозумiв Гаррi. — Який сувенiр?

— Наївна дитинка! — сухо засмiявся Генрi. — Ну, оцю каменючку, яку ви знайшли!..

— Зачекайте, Генрi, але ви, певне, забули, що ця знахiдка належить менi по правилах космонавтiв!..

Генрi знову неприємно засмiявся:

— Я нiчого не забув!.. Але ви знайте, що є ще iншi закони — закони старшинства! Вони велять, щоб такi молокососи, як ви, слухалися старших!..

— Але там бiльше нема таких самоцвiтiв, а ви хочете забрати заслужену мною знахiдку!..

— Тим бiльше, що нема!.. Але я навiть не хочу розмовляти з вами! Запам’ятайте — тут свiдкiв нема — ми i… Космос!..

В голосi Генрi почулися погрозливi нотки, Гаррi пiднявся з каменя i став, дивлячись прямо в лице Скеча.

— Ви, може, хочете силою забрати в мене мої самоцвiти? — тихо запитав вiн.

— Для чого ж силою? — єхидно вiдповiв Генрi. — Я гадаю, що ви розумний хлопчик i самi вiддасте менi цю дрiбничку!..

— Нi! Не думайте, Генрi, не вiддам! — твердо вiдповiв Гаррi.

Очi Скеча спалахнули зеленим вогнем ненавистi.

Вiн, коротко розмахнувшись, вдарив Гаррi в бiк. Той зойкнув i вiдлетiв до скелi, боляче вдарившись об неї. Генрi теж вiд протидiї сiв на камiнь.

Бор схопився на ноги. Внутрiшнiй голос шепнув: “Обережно, Гаррi! Обережно! Перед тобою — хитра, жорстока людина! Недарма серце вiщувало нещастя!”

Скеч нагнувся над каменем з самоцвiтами, пiдняв його i залюбувався переливами фарб. Потiм повернувся до Гаррi, який пiдходив до нього.

— Ну, куди ж тобi, хлопчисько, володiти таким царським камiнцем?! Зачекай, другий раз полетиш в Космос — тодi знахiдки будуть твої! Тодi ти будеш ветераном Простору! Зрозумiло?

— Менi ясно одне, — прохрипiв Гаррi, кидаючись на Генрi, — що ти огидний звiр, якого треба знищувати…

З цими словами Бор схопив Скеча за шланги кисневоду, повалив його на грунт. Але Генрi, пiдiбравши ноги, вдарив його в живiт, i Гаррi полетiв у простiр, вiдокремлюючись вiд планетки, з якою його з’єднувала тiльки тоненька вiрьовка… Вiн бачив, як Скеч кинувся до скелi, щоб вiдв’язати вiрьовку Бора…

Серце у Гаррi захололо. Вiн одержав удар i тепер рухається геть вiд планетки! Якщо вiрьовку вiдв’язати, то вiн буде вiддалятися без кiнця i загубиться в просторi! Це — смерть! Скеч спецiально хоче так помститися над ним, а потiм сказати начальнику експедицiї, що вiн сам через недбалiсть загинув!

Цi думки миттю промайнули в свiдомостi Гаррi! Вихiд лише один! I Гаррi мусить зважитись на це.

Вiн вихопив високочастотний пiстолет i, натиснувши кнопку, спрямував дуло на чорну фiгуру Скеча, який порався бiля скелi. В наушниках почувся звiрячий рев, щось заклекотiло. Фiгура Генрi в незграбному скафандрi поволi, мов мiшок, посунулася донизу…

Холодний пiт виступив на лицi Гаррi. Все! Вiн вбив члена експедицiї! Страшно! Що скаже начальник? Що скажуть товаришi? Але хiба вiн винен? Вiн змушений був це зробити!

Гаррi схопився за вiрьовку, почав пiдтягуватись назад, до планетки, через кiлька хвилин став на грунт, бiля трупа Скеча.

Гаррi нагнувся над ним, перевернув на спину i жахнувся.

Атомний заряд, ввiйшовши в спину, розвернув Генрi всi груди, розiрвавши i закривавивши скафандр.

В головi у Гаррi запаморочилось, до горла пiдступила гаряча хвиля, у скронях застукало…

Бор дико, iстерично зареготав, потiм схопив камiнь з самоцвiтами i почав колисати його…

— Тихо! Тихо! — бурмотiв вiн! — Скоро прийде Елi, мама твоя! Нагодує тебе, дитинко! Тихо!..

Потiм Гаррi тяжко застогнав i, знепритомнiвши, поволi опустився на камiнь…

…Через кiлька годин до астероїда пристав ракетний апарат. З люка вийшов сам начальник, обережно ступив на планетку.

— Що з ними могло трапитися? — здивовано сказав вiн своєму супутнику. Обидва лежать, я бачу, непорушно…

Вiн пiдiйшов до розпростертих на каменi тiл i жахнувся. Скеч лежав закривавлений, з розiрваним скафандром, а лице його, що перетворилося в шматок льоду, скляними очима дивилося в свiтову безодню. Поряд лежав Бор, мiцно вп’явшись обома руками в камiнь з самоцвiтами…

I начальник зрозумiв, яка трагедiя вiдбулася на малесенькiй планетцi в просторi. Вiн дав розпорядження перенести тiла до ракети i розпочати роботи на астероїдi…

…На космодромi ждали повернення експедицiї…

…Ракета, вся огорнена димом, зупинилася. Вiдкрився люк, i з отвору вийшов сивий начальник експедицiї, за ним пiлот, ще два iнженери…

Елiзабет нервово усмiхнулася. Чому ж не видно Гаррi? Що там трапилося?

Раптом дiвчина зблiдла… З люка два члени експедицiї виносили носилки, за ними ще однi…

Елiзабет прикусила зубами палець, щоб не закричати, побiгла до ракети. її побачив начальник експедицiї, дав знак зупинитися. Носилки поставили на землю…

Елiзабет напiвбожевiльно дивилася на труп Генрi, потiм перевела погляд на посивiлого i змарнiлого Гаррi. Гаррi вiдкрив очi, побачив Елiзабет. Якийсь спогад майнув в його безглуздому поглядi. Вiн засмiявся, звiвся на лiктi, поманив Елiзабет до себе i простягнув їй великий камiнь — весь в гiгантських самоцвiтах…

— Якщо зустрiнеш Елi — оддай їй! Це я для неї подарунок вiд Юпiтера привiз! Знаєш Юпiтера — бог був такий!.. Я був у нього в гостях!..

Потiм вiн засмiявся диким смiхом i впав на посилки…

Елiзабет обернулася до засмученого начальника.

— Що трапилося? — крiзь сльози запитала вона.

— Потiм дiзнаєтесь, — вiдповiв начальник. — Вiн психiчно хворий…

— I вилiкувати його зможете, очевидно, тiльки ви, — додав ракетний лiкар, що стояв поряд.

Елiзабет, заридавши, впала на непритомне тiло Гаррi…

Джерело: ukrlib.com.ua