Проснувалось сонечко крізь ігольне вушко,
І лягає лиштвою в хрестики й хрести…
Дівчина замріяна, дівчина-манушка
Умудрилась в вушко всесвіт протягти.
Синіми спіралями, барвами-кольорами
Ходить-ходить хвилями втіха, як вино.
Перстень і наперсток чіткими переборами
Промінь пересріблює крізь мале вікно.
Над дивною ношею золотою прошвою,
Срібною порошею квітнуть пелюстки.
Усмішкою дальньою, згадкою хорошою
Поснувались втомлені помахи руки.
Ой, летять два соколи з зорями високими,
Ой, летять закохані через дивний сад, —
Зачепили крильцями гей налитий соками,
Як уста закохані, спілий виноград…
Опадають промені золотою прошвою…
Срібною порошею квітнуть пелюстки…
Усмішкою дальньою, згадкою хорошою
Поснувались втомлені помахи руки.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А навшпиньки легінь десь — і тріпоче листом, —
Ніби гість здивований, дивиться здаля
На підкову чорну і на разок намиста,
На дівча убоге, як на доньку короля.
З ранку і до вечора… і доки буде сила…
На чужому-людському — то ж моя печать!
Дум безкраїх нитку утома одкусила,-
Не впіймати кінчики, нитку не стачать.
Джерело: