З'їзд закритого режиму: фіаско Яворівського

88

Як уже повідомлялося, в Пущі-Водиці під Києвом проходив
черговий, шостий з’їзд Національної спілки письменників України. Якщо бути
точнішим – то з’їзд відбувався в закритому режимі в санаторії «Пуща-Озерна», котрий
безпосередньо підпорядкований Державному управлінню справами. Між іншим, в 2003
році саме в цьому санаторії відбувся «альтернативний» письменницький з’їзд –
організований Наталкою Околітенко. Цікавий збіг, чи не правда?

Чому Пуща-Озерна? Адже з’їзд можна було провести в Києві, і
тоді б відпала потреба забезпечувати нічлігом і сніданками близько 130
київських делегатів. Та й готель для проживання делегатів з областей можна було
знайти безумовно дешевший. Адже, як було повідомлено, витрати на проведення з’їзду
склали понад півмільйона гривень. 

Запитання «чому Пуща-Озерна?» є аж ніяк не риторичним. Як
виявилося, потрапити до «режимного» санаторію без мандата делегата з’їзду було
неможливо. Охорона при в’їзді на територію «об’єкта», схоже, шукала терористів
серед делегатів – мандати кожної особи ретельно перевірялися. (Крім того,
найняті особи з якоїсь охоронної фірми у поставі німих церберів стояли по
обидва боки сцени зали, в якій проходив з’їзд).

В історії української літератури подібні «заходи безпеки»
при проведенні письменницького з’їзду є безпрецедентними. На всіх попередніх
з’їздах будь-хто з письменників – не делегатів – міг взяти в ньому участь – без
права на голосування.

До речі, в статуті НСПУ не міститься заборони щодо участі в
роботі з’їзду письменників, котрі не є делегатами.

Отже, робота з’їзду ще до початку була означена грубим
порушенням чинного статуту НСПУ.

Втім, це був лише початок. Значно цікавіше нас чекало попереду.

Хто служить своїм
інтересам, той іде кривою дорогою, хто служить інтересам людей – іде дорогою
Божою.

Філарет, зі Слова
благословення на VІ з’їзді НСПУ

 

АБИ Ж МИ ЙОГО
ПРОЧИТАЛИ…

Доповідь голови НСПУ В.Яворівського була названа в його
«фірмовому» стилі, що вже добряче всім приївся: «Ми – остання українська
залога», і, власне, складалася з двох частин (певно, за задумом):
«публіцистичної» і «аналітичної».

Перша зайняла чи не третину всієї доповіді – вичахлі,
заяложені фрази, прісні і трафаретні, без вогню мислі і за повної відсутності
хоч якоїсь енергетики думки. Це була така собі «полум’яна» трибунна балаканина
(озвучена натренованим голосом, загартованим у численних балаган-шоу), котра
могла б зачепити душу принаймні наприкінці 80-х років минулого століття, але аж
ніяк не сьогодні, коли люди чекають не тріскучого, підбитого брехнею слова, а –
чесного і розумного.

 «Стояння над
прірвою», «знову українська душа ховається в мушлю безпам’ятства», «українці –
в ганебній резервації», «примітивні безбатченки», «внутрішня орда»… Така-от
дешева трибунна псевдопубліцистика, котру делегати слухали, розвісивши вуха,
може, хвилин з п’ять чи десять, після чого трибунні словеса вже котилися
пустодзвоном повз вуха присутніх у залі.  

Прикметно, що про свою партійну патронесу, котрій, схоже,
нині плетуть лапті всерйоз, голова НСПУ, а заодно і чільний діяч БЮТу, у
доповіді полохливо не згадав. Зате традиційно кілька разів обквецяв мазницею її
ненависного опонента Ющенка, а ще – подарував делегатам афоризм (може, свій
власний, а може, з чужого плеча) з ознаками іронії: «Страшний сон: президент
пише диктант з голосу прем’єра». Ну що тут скажеш, дуже жорстко і сміливо
покритикував владу один із головних опозиціонерів!

Звісно ж, не обійшлося без трафаретного
«братове-письменники» (пам’ятаєте, з інших часів, і з вуст іншого гротескного
персонажа історії: «Дорогие братья и сестры»?).

Загалом же той словесний потік, що його делегати змушені
були слухати з вуст доповідача чи не впродовж години, був схожий на звітну
доповідь голови Національної спілки письменників як свиня на павича.

«Аналітична» частина доповіді складалася з банального
переліку літературних «здобутків» за останню п’ятирічку: доповідач особливо не
напружуючись називав прізвища письменників і назви виданих ними книжок,
доточуючи, втім, до деяких «обраних» епітети. Причому назвав прізвища чи не
всіх присутніх у залі делегатів – хай знають його щедрість перед виборами
голови. Звісно ж, з гордістю згадав про свою ліву спілчанську руку – «ми
виростили (!) В.Шкляра», обнадійливо пообіцявши при цьому, що «премію Василь
ось-ось отримає». Втім, траплялися в доповіді подекуди і зблиски потужного,
треба сказати, літературно-художнього аналізу, варті пера Білецького чи
принаймні Стебуна. Як от, приміром: «Такої сильної і могутньої прози, як у Матіос,
у нас не було після Стефаника». Ось так – не більше і не менше. Михайло
Коцюбинський, Юрій Яновський, Василь Земляк, Григір Тютюнник, Роман Андріяшик,
Павло Загребельний, Віктор Міняйло, Валерій Шевчук – постороніться! Тут ваше,
вибачте, шановні класики, не стояло! Тепер, з подачі головного письменницького
адміністратора, окреслено новітню вертикаль письменницької слави і спадковості
– від Стефаника до Матіос!

Що ще цікавого ми почули від доповідача? Ага, згадав про
дошкульних внутрішніх опозиціонерів: «літературні сіряки, які перетворилися у
сіроманців», «інша на мітлі облітала всі області» і ще дещо подібного штибу.

Проте пафосною вершиною стало заключне зізнання доповідача:
«Гріхів моїх багато. Та судити вам. Тож пробачте мені. Господь бачить, що каюся».
Подумалося: Боже, звідки ж такі беруться? Чому возносиш їх на людське  сподвиження? 
А може, для того, щоб на найдовершеніших, каліброваних зразках показати:
ось так виглядає зло і крутійство, коли їх – талановито – поєднати докупи.
Бійтесь Бога, не будьте такими, бо це – прямий шлях у підземелля Духа – може,
таким є знак для всіх нас – аби ми його прочитали.

Аби ж ми його прочитали…

 

ДРІБНІ БІСИ ТОПЧУТЬ
СТЕЖКУ, ВИЧОВГАНУ САТАНОЮ…

Після перерви на з’їзді почалося найцікавіше.

Втім, спершу нічого не вістило грози. Були співдоповіді – і
ґрунтовні, фахові (як, приміром, співдоповідь М.Слабошпицького про сучасну
прозу), – і поверхові, непідготовлені – як це завжди трапляється на різних
публічних зібраннях. Розчулив А.Крим. Його десятитихвилинна «доповідь» про
фінансовий стан НСПУ закінчилася несподіваним: «Прошу відпустити мене
по-хорошому туди, звідки я прийшов». Цікаво, хто ж тримає Анатолія
Ісаковича?  Здавалось би, хочеш іти – то
йди. Звідки прийшов.

Абсурдний факт: вперше за час проведення письменницьких
з’їздів делегати не почули звіту голови ревізійної комісії. Бо комісія, як
виявилося, чи то «упразднєна за нєнадобностью», чи то сама розбіглася світ за
очі…

Потім  виступали
делегати. Як з’ясувалося, не всі з виступаючих переймалися тривогою щодо майбутнього
Спілки, аморфність і безликість якої є очевидними для письменників. Дехто з
наших колег, нітрохи не знітившись, 
почав з трибуни співати осанни Яворівському. «Якщо піде Яворівський, то
Спілка не матиме депутатської парасольки!», – театрально закотивши очі,
афористично волала з трибуни одна з київських делегаток-поетес. – «Я – за
Яворівського, і щоб у керівництві був і Шкляр, і Крим!» – патетично скінчила
вона, викликавши у частини делегатів шок: адже Яворівський відбув два терміни,
відтак жодним чином, у відповідності з чинним статутом Спілки, не може
кандидувати на посаду голови НСПУ.

«Коней на переправі не міняють!» – трохи згодом гукала інша,
не менш радикальна делегатка. «Матимемо прекрасного коня, якщо залишимо його
керувати Спілкою», – так образно-двозначно запевнила у вірності своєму
письменницькому шефу ця членкиня НСПУ…

Відтак, цілком у стилі часів недоброї пам’яті бровастого
генсека з трибуни з’їзду у деяких виступах почали лунати холуйські інвективи на
адресу багаторічного очільника Спілки. Не хочу називати прізвищ – гидко; так,
ніби доторкнувся до чогось брудного, нечистого, бридкого. Вразило людське
лицемірство, підлість, ницість – з одного боку, а з іншого – холуйство,
нікчемність, готовність плазувати, вислужуючись і відробляючи – хто що…

Але ж! Закон? Статут? Мораль? Честь? Совість?..

І це – письменники, служителі Слова, ніби ж то будителі
Нації?

Подумалось: нічого не міняється на цьому світі. Тридцяті,
сорокові, п’ятдесяті і пізніші роки минулого століття… Це вже було – як
трагедія, як чорний жах… І повторюється – як фантасмагоричний гротеск…

Дрібні біси топчуть стежку, вичовгану сатаною…

 

ЗАТКНУТИ РОТА
ДЕРЖАВНИМ ГІМНОМ

Зрештою, відтак сценарій з’їзду уже прочитувався. Було
зрозуміло, що надалі відбуватиметься спроба канонізувати Яворівського.

Проте намагання переписати статут Спілки, скасувавши
положення про два терміни головування, несподівано зірвалося. Абсолютна
більшість делегатів проголосували проти ініціативи, озвученої головою статутної
комісії О.Лупієм. «За» було лише 12 голосів.

Перебіг другого дня з’їзду вже відомий, певно, всім
письменникам. Нагадаю зокрема, що кандидатами на посаду голови НСПУ було
висунуто В.Баранова, В.Шовкошитного, В.Шкляра, М.Слабошпицького, В.Яворівського
(його, з грубим порушенням чинного статуту НСПУ і всупереч протестам делегатів,
висунув Г.Щипківський), Д.Іванова, Л.Талалая, М.Шевченка.

Слідом за цим Шкляр зняв свою кандидатуру на корить
Яворівського, а решта, крім Талалая – на користь Баранова.

Результати голосування: за Віктора Баранова було віддано 156
голосів, за Яворівського – 149, і за Талалая – 14.

Проте голосів, поданих за В.Баранова, виявилося недостатньо,
оскільки, згідно зі Статутом Спілки, обраним голова вважається за умови
отримання ним 50% + 1 голос. Голова лічильної комісії з’їзду А.Гай повідомив,
що для перемоги В.Баранову не вистачило всього два голоси.

Прикро, але майже два десятки делегатів не голосували
взагалі, а дехто запізнився на голосування. Справа в тому, що паралельно з
голосуванням у їдальні розпочався обід з горілкою і вином, і дехто з делегатів,
очевидно, віддав перевагу задоволенню шлунка і запамороченню голови,
проігнорувавши можливість нарешті позбутися Яворівського.

Спроби делегатів переголосувати – така можливість обумовлена
в Статуті – були бойкотовані головою лічильної комісії і окремими прибічниками
Яворівського. Крапку поставив сам Яворівський, повідомивши, що через місяць «ми
знову, браття і сестри, зберемось на наш одноденний з’їзд і вирішимо, кому бути
головою». Намагання делегатів все-таки поставити питання про переголосування
були перервані звуками Державного гімну.

Втім, з’їзд не було закрито, оскільки питання про його
закриття не голосувалося.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!