Ігор ДЕМ’ЯНЧУК,
кандидат технічних наук
Рашизм – це особлива форма людиноненависницької ідеології, заснованої на великодержавному
шовінізмі, повній бездуховності та відсутності моралі. Відрізняється від відомих форм
фашизму, расизму, нацизму особливою жорстокістю як до людини, так і до природи…
Маючи рабську психологію, паразитує на брехливій історії, на окупованих територіях,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
уярмлених народах (Джохар ДУДАЄВ).
Російська пропаганда намагається наліпити ярлик «фашисти» на українців, це їхній давній виверт: «Держи злодія!» Насправді фашизм ідеологічно та практично панує саме в Росії. Російський філософ М.Бердяєв визначив більшовизм у СРСР як «російський фашизм» («Истоки и смысл русского коммунизма», М, «Наука», 1990) з ознаками: «тоталітарна держава…, націоналізм, вождізм», «мілітаризація». Путін, збирач нібито «исконно русских» земель, відродив російський фашизм.
Росія – держава тоталітарна, яка контролює бізнес, суди, ЗМІ, політичні партії, дозволені громадські організації, у гріш не ставить права людини. Українська держава, на жаль, слабка, вона не перешкодила одержання других паспортів (громадянства) масі наших людей, не наважилася зупинити блокаду доставки українського вугілля з окупованих територій, інші шкідливі акції так званих «активістів». У Росії фактично однопартійна система, багатопартійність – лише видимість. В Україні 353 партії, багато з них опозиційні як до представників влади, так і до держави. Називаючи «злочинною» владу, вони дискредитують владу як таку, вони підрубують гілку, на яку мріють всістися, бо гірше за владу є безвладдя, безлад.
Ознакою фашизму є культ фюрера, вождя. У Росії – це фактично довічний президент Путін. В Україні ніхто не «тягне» на цю роль – ні Порошенко, ні Тимошенко, ні Ляшко, ні Рабинович. Українці зі своїм менталітетом вождізм взагалі не сприймають («крім Богдана та Івана не було гетьмана»).
Віра, що він «обраний», притаманна російському народу: «вищий за всі народи на світі» (історик С.Соловйов). Це відображено й у концепції ІІІ-го Риму. Росіяни вірять у свою місію вести (хоч багнетами) інші народи до якоїсь «світлої мети» – до комунізму, православія, «русского мира во всем мире». Про місію росіян рятувати світ від «прогнилого Заходу» сьогодні заявляє І.Охлобистін: «Росія нині – це останній бастіон, що стримує чорну хвилю безликого індивідуалізму, цинічного споживання, звірячої похоті та байдужої жорстокості… Рашизм – ідеологія героя. Хай живе рашизм!» (Актор, противник жорстокості, стріляв в українців: «обраним» все дозволено).
Російський більшовизм після Другої світової депортував з їх рідної землі десяток народів: «обрані» мають право вирішувати долю інших народів. Але це є проявом етноциду, що не відрізняється від політики нацистів.
Ідеологія зверхності на побутовому рівні проявляється в презирстві до інших націй. Для росіян люди із Середньої Азії – «чурки», з Кавказу – черножопые», китайці, японці – «косоглазые», африканці – «черномазые», американці – «пиндосы», європейці – «гейпарадные» і, звичайно ж, українці – «хохлы-фашисты».
В.Ленін, маскуючись, щоб одержати підтримку інших народів, слушно говорив про різницю націоналізму гноблячої та гнобленої націй. В українців нема почуття зверхності щодо інших народів, бажання загарбати їхні землі. Їхній націоналізм – у тому, що вони хочуть жити вільно на своїй землі. У своїй масі український народ толерантний, ксенофобії не було навіть у «найлютіших ворогів, українських буржуазних націоналістів» (термінологія радянської пропаганди). У Постанові ІІІ Великого збору ОУН (вересень 1943) сказано, що ОУН і УПА «за повне право національних меншин плекати свою по формі і змісту національну культуру. За рівність всіх громадян України, без огляду на національність, в державних та громадських правах та обов’язках» (Т.Гунчак, «Україна. Перша половина ХХ ст.», К, «Либідь, 1993).
Гасло «Бей жидов, спасай Росію!» вигадав не Гітлер і не українці, яким треба було не рятувати Росію, а рятуватися від неї. Росія нині проводить антиєврейську політику, підтримуючи Іран, Сирію, інші сили, що мають на меті знищення Ізраїлю. Україна має дружні стосунки з ним. Ні про який антисемітизм не може бути й мови в країні, де прем’єр (В.Гройсман) і видатні опозиціонери (Ю.Тимошенко, В.Рабинович) – євреї.
Фашизм згуртовує обманутий народ проти вказаних ним уявних ворогів. Для Путіна, як і для більшовиків, ворог – це Захід, Росія – фортеця в облозі, «бастіон». Зомбовані за допомогою ЗМІ путінізмом росіяни згуртувалися навколо фюрера, близько 80% його підтримують (у Гітлера підтримка була ще більшою). Колись Козьма Прутков пропонував «Проект о введении единомыслия в России». Нині там проект реалізовано. В Україні є широкий спектр різних думок щодо різних питань (353 партії); це характерно для вільного суспільства; українці навіть «переборщили»: під час війни необхідна більша єдність; демократичні країни навіть обмежували демократію в такій ситуації.
Велику роль у задурманенні свідомості росіян, їхньому нацьковуванні на весь світ відіграє пропаганда геббельсівського штибу. Майже всі ЗМІ в Росії або державні, або підконтрольні. В Україні один державний телеканал, решта належить олігархам, інформполітика відповідає їхнім інтересам, а не державним. Радіти відсутності держави в інформпросторі не варто, бо нема громадських ЗМІ.
Росія – держава, мілітаризована до зубів, армія України до 2014 р. була зруйнована. Та й сьогодні збройні сили порівняти важко: Росія – на 2-му місці в світі, Україна – на 29-му (Global Firepower), військові витрати Росії більші у 15 разів. Чисельність армії, озброєність різняться у 3,5-7 разів, про ракети (у тому числі ядерні) краще не згадувати. (Тому тривожить базікання «патріотів» не з фронту, а з телестудій про оголошення війни Росії, про «хорватський варіант»).
Фашистський мілітаризм спрямований не на оборону, а на загарбання чужих земель, для цього вигадуються приводи. Привід «підняття з колін» був використаний Гітлером, «ображеним» Версальською угодою. Путін, «скривджений» розпадом СРСР, йде слідом за Гітлером, забувши про наслідки, намагається повернути «колишню велич». Привід «розширення життєвого простору» не лише суперечить юридичним і моральним принципам, а для Росії є сміховинним: вона займає 1/8 частину суші світу, а їй все мало. Росія – єдина держава, яка після Другої світової загарбала чужу територію – Крим, контролює «заморожені зони». «Возз’єднання» Криму відбулося за гітлеровським сценарієм. У Судетах сотні років існував осередок «німецького світу»; в Криму після депортації татар, корінного народу, російсько-більшовицька імперія створила осередок «русского мира». Це дало «підставу» агресорам-фашистам для анексії. З подібною метою осередки «русского мира» створювалися в Прибалтиці, Україні. Вони, як ракові пухлини, мали підривати державність корінних народів. В Україні, на жаль, частково спрацювало.
Путін – це міні-Сталін сьогодні, путінізм – це фашизм, що хоче знову «освободить» Європу, прагне до світового панування. Та російський фашизм дійде того ж кінця, що й німецький.