Зрілий дебют

123

Бєлова Юлія. Тиждень ненависті, тиждень любові: повість
//Дзвін. – 2012. – Ч. 1.

Оксюморон заголовка рецензії тільки з першого погляду може
здатися надто нарочитим. Читач повісті Юлії Бєлової «Тиждень ненависті, тиждень
любові» переконається у справедливості й точності такої оцінки твору.

Ні мені, ні тим моїм знайомим, що із зацікавленням прочитали
повість, і в голову не могло прийти, що це перша публікація авторки. Справді
зріле, впевнене письмо, вигадлива фабула, вміння звабити/принадити вдумливого
читача неоднозначністю сюжетних колізій, жива (але без навмисних нецензурних
або жаргонних «оживляжів») сучасна мова – хіба це не прикмети зрілості? А
головне – населення повісті. Його небагато, точніше – якраз в міру для обраного
авторкою жанру. Але як виписаний кожний персонаж! Не сплутаєш ні з ким із
героїв популярних сьогодні текстів.

І це стосується головним чином протагоніста повісті. Він
наче живцем вихоплений з нинішнього життєвого багна, хоча насправді –
переконливо виліплений силою авторської уяви з добре відомої кожному «по життю»
глини людської безликості й нездалості…

Та про нього пізніше. А зараз трішечки про дебютантку. Шлях
Юлії  Бєлової у літературу був особливим,
як і в кожного письменника, адже такі дороги не повторюються. Вона відкрила
прагнення до літературної творчості у зрілому віці, хоча творчі спроби і пориви
завжди були невід’ємною частиною її життя. Адже вона обрала собі дуже творчу
професію – спочатку  журналістику, а
потім піар. Юлія стала одним із перших висококваліфікованих піар-менеджерів на
теренах незалежної України. А ця робота, хоча й вела до глибокого пізнання
людей, їхньої психології, особистості, не давала можливостей зосередитися саме
на творчості.

Але стрімка кар’єра обірвалася трагічним вигином долі.
Серйозні травми обернулися місяцями й роками операцій і процедур, госпітальних
палат і домашніх ліжок. Та жінка не просто гідно витримала  усі випробування, а зуміла зосередитись на
літературній творчості. Саме творчість у ті складні часи стала для неї
порятунком. Завдяки їй вона не просто піднялася, а вийшла духом і волею за
створені обставинами рамки, які здавалися раніше нездоланними, стала
реалізовувати притлумлені раніше таланти і можливості.

У критичні часи, згадує Юлія Бєлова, починаєш розуміти себе
і людей так, як ніколи раніше. Багатий життєвий досвід, відрефлексований
якнайглибше і ще і ще раз перечутий усіма фібрами душі, набуває тієї якості,
яка дозволяє ділитися ним з іншими людьми. Через два тижні після першої
операції вона попросила маму принести їй блокнот і ручку. Фактично у ліжку
написала два романи і повість. Та із друком не поспішала. Романи відлежуються
дотепер, а до повісті Юлія поверталася декілька разів, поки, врешті-решт, не наважилася
відправити її редакції журналу.

І ось на початку 2012 року повість побачила світ, відкрила
читачеві дуже цікаву особистість, здатну на максимальну чесність і відкритість.
Твір читається на одному подиху.

А втім, коли сьогодні бачиш на початку тексту жіноче ім’я
авторки, не можеш позбутися мимовільної підозри: чи не черговий це випадок тієї
жіночої прози, що не тільки заповнила полиці книжкових крамниць, а й якимось
чудом проривається на сторінки раритетних сьогодні літературних журналів. Та це
не той випадок. Авторка, звісно, не обійшла гендерні проблеми, але рівно
настільки, наскільки не оминути їх у самому житті, та гендерні критерії –
чоловіча, жіноча – до оцінки повісті «Тиждень ненависті, тиждень любові»
незастосовні. Не особливо акцентуєш увагу й на тому, що написана вона від імені
чоловіка, бо зроблено це без жодної фальшивої нотки у відтворенні чоловічої
психології.

Розкриваючи душевну бідність протагоніста, Ю. Бєлова не
вдається ні до ядучої сатири, ні до шаржу. Домінує тонка, я б навіть сказала –
делікатна, та дуже продуктивна в реалізації авторського задуму іронія. Ледь
наміченим гротеском позначені лише епізоди, в яких побутуючий переважно у
віртуальному світі персонаж раптом, як йому здається, піднімається до вчинку.

Твір починається знаковою сценою. Герой, пересилюючи власний
страх, вперше допливає до буйка, це його перемога, вершина. Але  у цю мить здобутої перемоги він помічає на
горизонті цяточку, що швидко наближається до буйка звідти, куди йому ніколи не
заплисти. Це жінка. Ця знівельована перемога – пролог головної інтриги сюжету –
його іншої великої перемоги, ціною в людське життя, яка привела його на
самотній берег його  розчарування.

Він завзято майструє уявний світ своїх геройських вчинків,
але не здатен подолати встановлені ним самим межі у реальному житті. Він буде
мучитися і страждати в цих межах, але не перейде їх, бо не вистачить сили волі,
характеру і духу. Це просто гра його уяви, в яку він сам повірив і якою живе,
яку цінує більше, ніж своє реальне життя з його рутиною.

Повість розписана по днях тижня. Кожен  наступний день додає нову деталь до портрету
героя. Жінка його мрії – Вона – відразу з’являється у думках.  Авторка так описує його бачення Її: «Вона НАД
тобою. І, визнай, це тебе збуджує. Кожен сантиметр, що породжує відстань між
вами, розбурхує твою уяву. Іноді усвідомлення цього лякає тебе…

Її «клітка» вдвічі більша, у неї персональне місце для
паркування, вона заїжджає на каву до «Егоїста», живе у Кончі і на уїкенд може
гайнути , куди тицьне пальцем на карті». Проте не різниця у соціальному статусі
акцентується авторкою, а те, що для Неї і Нього добре і зле,  як кожен з них реагує на радощі і прикрощі,
як здійснює вибір, якими цінностями керується.    Чоловік визнає, що він думає про безпеку, а
вона – про виклики.  Вона відкрита, його
постійно переслідують страхи, він завжди діє приховано.   Їхні характери розкриваються у динамічному
темпі та ритмі сучасного офісного життя.

Вона – з яскравим рудим волоссям, старша його на п’ять
років, норовиста і політично чужа. Але, незважаючи на все це, настільки для
нього приваблива, що він просто не може забути її. Він –  інший. Заклопотаний  кар’єрним зростанням,  мріє про життя, де він не досі контрольований
бабусею егоїст,  тихий заступник шефа, а
відважний альтруїст, який здатен брати відповідальність за себе й інших, здатен
ризикувати, випереджати, перемагати, тобто запливти за буйок.

Нагода трапляється – він опиняється у центрі інтриг на
фірмі, де працює. Це його шанс вийти з-за лаштунків віртуальності, сказати їй
про свої почуття не лише словами, які вона, можливо і слухати не схоче, а
вчинком, дією. З авта високопосадовця він викрадає теку, начебто задля того,
аби врятувати Її. Але й тут він бреше собі, бо і це геройство, як виявиться, –
задля себе.  Ми бачимо його повну
реалізацію у віртуальному житті та абсолютну інфантильність у реальному світі.
Юлія Бєлова створила типовий образ нашого сучасника. Юлин приятель, прочитавши
твір, здивовано вигукнув, що то його брат; як їй вдалося так написати, адже
вона з ним не знайома. Насправді реального прототипу не було. Образ писався зі
світу, постав як узагальнення, як тип.

Повість Юлії Бєлової цілком відповідає духу нашого часу
–  часу 
уваги не до текстів – масок, а підтекстів.  Саме такий підхід до розкриття характерів
своїх героїв знайшла авторка. Тому можна 
по-різному тлумачити і розуміти героїв. Власне, це одна з визначальних
ознак справжнього художнього тексту. І головне: 
немає відчуття, що твір написаний жінкою і для жінок. Тут ідеться не про
чоловіче і жіноче, а про людське. І в цьому цінність справді художнього тексту
Юлії Бєлової.

м. Київ

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!