Зоя Пацало. «Дивосвіт мистецького слова» (Роздуми про творчість Павла Загребельного)

534

Господи! Чи то така велика любов до слова, а чи то магія того самого слова, чи то передане з дитинства батьками й  вчителями замилування ним, чи нисполане тобою благословіння? Воно тривожить, омріває, щемно стискає серце і захлюпує безмежну душу невисказаним трепетом та благоговінням, і возносить тремтливою піснею душі, п’янким запахом матіоли і стрімким летом у піднебесся!..

Як воно потрібне нам оте слово, сказане митцями! Сказане про буденне, те, що навколо нас, але сказане так, що жодний нерв не залишиться спокійним. Він дзвенить, тремтить і захлинається потугою ― віддзеркаленням великої таїни його.

Ось цю незбагненну таїну слова, його красу й багатство мови увібрав у свою творчість і подарував її читачеві Павло Архипович Загребельний. А сюжети його творів розійшлися по світу й голосно заявили: «Є така країна, є її мова і її щирі талановиті люди.!»

…Ми в садибі Павла Архиповича Загребельного зустрічаємося з Еллою Михайлівною, яка завжди радіє гостям і готова щомиті говорити про свого Павла Архиповича.

Сліди великого письменника ще не заросли споришем у його обійсті. Тут вчувається дух Роксолани, дзвенять шаблі козаків, пролітає на баскому коні сам Богдан Хмельницький, кипить спорудження Софії Київської ― все, що виписане й виплекане майстерним словом великого митця.

―А чи стоїть іще мій козак у садку? ― раптом запитує В’ячеслав Рисцов Еллу Михайлівну?

― Стоїть, ―усміхається вона й проводить нас у сад. І дійсно стоїть козак із шаблюкою в одній руці і книгою ―  в другій. Придивляюся до скульптури.

― Розкажу тобі історію цієї скульптури,– хитро прищурюється Рисцов.―Було це незадовго до святкування шістдесятилітнього ювілею Павла Архиповича. Якось Дмитро Васильович Павличко покликав мене до себе й запропонував виліпити садово-паркову скульптуру. А так як Елла Михайлівна розповіла йому по- секрету, що Павло Архипович закінчив писати свій історико-філософський роман про Богдана Хмельницького, то вирішили, що виліплю я козака, який тримає в одній руці шаблю, а в другій ― книжку «Я, Богдан». «Це буде наш сюрприз від письменників», – змовницьки прошепотів мені Дмитро Васильович.

―І закипіла робота…

Принагідно відмітити, що до цієї справи долучився й директор Харківського керамічного заводу №5, який захоплювався творчістю письменника. Він забезпечив мене матеріалом для скульптури, завжди намагався підтримати, щоб  процес ліплення проходив чітко й злагоджено

Незабаром подарунок був готовий!

Нині стоїть  козак у саду, наводячи нас на спогади про величний твір Павла Загребельного, що розкриває «таємниці» характеру Богдана Хмельницького, показує його як людину та як визначного державотворця на тлі складної політичної ситуації середини XVII століття..

Це― історико-філософський, глибоко емоційний роман Павла Загребельного «Я, Богдан!», про якого згодом він скаже: «Пишучи роман, я думав про те, що пишу книгу свого народу. Може, стане вона «настільною книгою кожного вдумливого українця-патріота». Тим писанням своїм я повідав усе, що прийшло в мою душу від людей, від мого роду і народу, віддав щедро із великою вірою в те, що проросте воно добром, благородством і милосердям і вірою в людську особистість , в її цінність і велич!»

Так, Павле Архиповичу, проросло! Ваш «Богдан розійшовся межи людьми, зазирнув у школи й повідав правду життя українському народу!Хоча з приводу цього роману в свій час довго точилися суперечки між письменниками й політиками про його цінність і вартісність.

Елла Михайлівна пригощає нас кавою та яблуками. Розповідає, як у Павла Архиповича з’явився задум написати про нашу славну землячку Настю Лісовську з Рогатина, на що надихнула його медсестра Люба Вовк, коли він лікувався в Івано-Франківську, а потім листи Тараса Івановича Франка (сина великого Каменяра), в яких той також схиляв його до написання такого твору.

Він розумів, що при написанні твору йому доведеться будувати оту «романну державу» Роксолани і будувати її «не в звичному й рідному для нас світі християнському, а в незнайомому, чужому, загрозливому світі мусульманському, світі ісламу», в який йому належало увійти, щоб поставити себе на місце Насті Лісовської.

Він читав «Коран» у перекладі, намагався збагнути його філософію. «Мені доводилося довгими вечорами виглядати його із довгих закордонних поїздок у Туреччину, де він відвідував музеї, історичні місця цієї країни, проймався її духом», ―  продовжує розповідати Елла Михайлівна.

Цей роман Павло Загребельний присвятив подіям української історії XVI століття, проникнувши у складний внутрішній світ своєї героїні  Роксолани  — Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленою дружиною

Він починав писати свій роман, як і більшість інших, в Ірпінському корпусі №1 будинку творчості письменників під тихий шепіт «пустельних вод річки Ірпінь».

І сьогодні туристи, коли проходять повз оту славнозвісну будівлю на пагорбі території Будинку творчості письменників, з благоговінням споглядають його, подумки дякуючи за величну «Роксолану», яка пристала на всі правила гри ісламського світу заради власного порятунку, заради порятунку своєї особистості.

Фальшивий пафос, фальшиві слова, фальшива поведінка, соціальне й особисте мислення―так вона мала жити.

У Роксолани не було ангела-рятівника. Вона вимушена була стати ангелом для себе сама, як і кожен із нас у цьому безмежному світі. «Роксолана не впала у відчай. У ній перемогла велич. Власне це, як мені бачиться,  ―національна домінанта української душі. І тому історія Роксолани не просто показова ― вона повчальна», ― пише про свою героїню сам автор. ― Вона не загубилася на чужині, а показала людям і світові , що таке українець, українська душа й український дух!»

«Є в цій книжці, ― слухаємо Еллу Михайлівну, ―найдорожчий для нього розділ під назвою «Брама».

Роксолана часто думала,( а може, снилося?): а що, коли поставити в полі, в пустелі, на просторі велику браму? Її можна було б облітати! То була б зусібіч воля!

Оце прагнення до волі українки-бранки іще раз підкреслює нам прагнення нашого народу до волі й незалежності.

Після відвідин Елли Михайлівни, з неймовірним благоговінням несучи в руках дорогоцінні подарунки ― «Роксолану» і «Думки нарозхрист» Павла Загребельного, ми йдемо до собору святої Софії, бо іще раз хочеться зайти в оте «Диво», споруджене майстерними зодчими й описане великим письменником.

…Софія Київська має власне життя, але враження від прочитаного дає нам змогу злитися із нею воєдино, відчути дух епохи, відчути простір і таємничість, її велич, поринути у її минуле і гостро відчути сучасність. «Мозаїки в тихому сяянні смальти, мов зорі на небесній бані», блиск золота на різьбленому іконостасі, мармурові колони ― уся ця велич торкається найсокровенніших струн наших душ. Пригадуються слова Літописця: «Заложи же Ярослав град великий. У него же града суть врата златые, заложи же й церковь святыя Софии»

І закладено Софію Київську… Збудовано храм!

І стоїть возвеличений собор майже тисячу років, нагадуючи прийдешнім поколінням, що кожен сущий на землі повинен мати свій храм.

Храм Павла Загребельного, так само, як і Олеся Гончара ― це їхні безсмертні твори, які будуть читати теперішні й прийдешні покоління.

«Бо література має вічно стояти на захисті любові, доброти, благородства, мудрості й величі народу! Вона може й повинна допомогти людині відкинути почуття безпомічності перед загрозами, повинна навчити розуміти і людську силу, і людську слабість, донести до нашої свідомості ту істину, що для нових битв народові потрібна не тільки сила, але й пам’ять» ( Павло Загребельний).

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!