Зоя Кучерява. Живіть собі просто щодень і щомить… Пам’яті Ганни Чубач

906

ДО ЮВІЛЕЮ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВІДОМОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ ГАННИ ЧУБАЧ (1941 – 2019)

 

Вперше я побачила Ганну Чубач у 1968 році, коли вона приїхала на виступ у Кам’янець-Подільський педінститут. Для мене, студентки філфаку, це була подія – побачити й послухати відому вже, хоч іще дуже молоду, поетесу Ганну Чубач. Аншлаг у залі. Натхненна тиша. Поезія… Після заходу дуже хотілось підійти до неї, показати свої вірші, та не вистачало сміливості. Бесіда з поетесою, та ще такою красивою, та ще в такій вишуканій і модній червоній сукні – ні, це нереально. Хто я? А хто Вона! Хіба ж я могла тоді здогадатися, що через двадцять років ми станемо посестрами в творчості, подругами. У 1988 році на творчій зустрічі з Ганною Чубач у Києві я підійшла до неї з її поетичними збірками: «Заповіти землі», «Срібна шибка», «Святкую день», «Листя в криниці», «Літо без осені» і попросила автографи… Відтоді почалась наша дружба.

На всіх творчих вечорах Ганни Чубач вдячними гостями були викладачі та учні колишнього Київського педагогічного училища №1 (пізніше коледжу) на Львівській площі, аж до великої пожежі в ньому у лютому 2003 року… Тут виступали Катерина Мотрич, Віктор Женченко, Михайло Шевченко, Анатолій Мойсієнко, Станіслав Шевченко, Дмитро Головко… Поетеса Ганна Чубач часто дарувала нам радість зустрічі з поезією в аудиторіях педучилища.

З допомогою Ганни Чубач і з її вступним словом у журналі «Радянська жінка» (№1, 1989) вийшла добірка моїх поезій «І знову осінь…». Ганна дала мені рекомендацію на вступ у НСПУ в 1994 році. У 2005 році Ганна Чубач написала переднє слово до моєї книжки «Я розбиваюсь об реальність…». У телеверсіях багатьох моїх творчих вечорів є інтерв’ю Ганни Танасівни. Вона була не просто талановита поетеса, а обдарована людина, яка готова допомогти іншим. Щира, відкрита, справжня. В ній не було фальші. Ганна Чубач прекрасна не тільки в поезії, а в житті – як людина.

Впродовж п’ятнадцяти років ми з Ганною брали участь, працювали в журі на пісенних фестивалях, співзасновниками яких були Національна телерадіокомпанія України, Полтавська, Київська ОДА, міські ради Миргорода, Чорнобаївки, Сторожинця, Обухова, Бучі… та народний артист України Мар’ян Гаденко: «Осіннє рандеву», «Доля», «Соловейко України», «Прем’єра пісні», «Рідна мати моя»…

Одного разу в Миргороді на святковому фінальному концерті «Осіннього рандеву» Мар’ян Ілліч виділив для нас місця поруч у першому ряду. Проте ми не знали, чи є в програмі свята пісні на наші вірші. Була якась таємниця. І коли зазвучали перші акорди пісні «Романс для Вас» (музика Мар’яна Гаденка, слова Ганни Чубач) і полився прекрасний голос заслуженого артиста України Івана Красовського, то ми обидві ховали сльози – від радості, від щастя. У залі, здається, ніхто навіть не поворухнувся – така була натхненна тиша. Пісня заполонила людей красою, щирістю, високою нотою почуття. А коли після аплодисментів співак залишився на сцені, і несподівано для нас зазвучали акорди пісні на мої вірші «Плач журавля», то ми обидві знову ховали сльози радості, притулившись плечем до плеча в такій високій тиші зали. І тільки задоволено переможний погляд Мар’яна Ілліча ніби промовляв:

– Ну ось і добре. Все вийшло так, як я хотів. Радійте, живіть і творіть, поетеси…

А Ганна сказала:

– Зосю, ти хоч усвідомлюєш значення Мар’яна Гаденка в наших творчих долях? Оце б сиділи ми зараз у своїх столичних квартирах, писали б чи нудьгували, а тут – таке натхнення! Наша поезія полетіла до людей. А це – головне…

Минали роки. Були нові творчі вечори, зустрічі, фестивалі. Вони завжди приносили відчуття повноти життя. Але саме той неймовірно щасливий випадок ми не забували ніколи. Якось за кавою Ганя сказала:

– Так може бути тільки один раз. Це не повторюється. Бог нам дав відчути, як добре, коли душа ніби летить до небес разом із піснею. Цей спогад на все життя.

– Заради такої миті варто жити, – сказала я. – І дуже шкода, що Іван Красовський покинув Україну.

– Та нехай щастить йому в світі. Впродовж віків Україна віддає і віддає найталановитіших. Шкода.., – зітхнула Ганя.

Ми ще побачились на книжковій ярмарці в «Українському Домі». Ми ще домовились зустрітись у кав’ярні… Але я вже востаннє бачила Ганну Чубач, коли стояла в Храмі біля її труни…

Дивно, як пам’ять зберегла багато наших бесід. Я ніби чую голос Ганни. Нехай простить мені її Душа і пробачать читачі, якщо в спогадах наших бесід, які я хочу передати, можливо, впишеться не зовсім те слово, яке звучало тоді, але суть, зміст бесід я пам’ятаю дуже добре. В них – характер Ганни, мудрість, людяність, освіченість, простота, гумор, благородство…

……..

– Зою, привіт. Що робиш?

– Будую дачу з чоловіком.

– Скажи своєму генералу, що нехай не будує. Я зі своїм уже побудували. А навіщо вона? Навіщо ті бур’яни, ті клопоти? Живіть собі просто щодень і щомить. І любіться…

 

……….

– Ганнусю, привіт!

– Я не Ганнуся, а Ганнюся (сміється).

– Ганнюсю, вмикай телевізор – звучить пісня на твої вірші.

– Ой біжу. Дякую тобі. Не прогав «Сповідь» Мар’яна Ілліча, там звучатиме моя «Хустка тернова» у виконанні «Горлиці»

………

– Зосю, привіт! Я так переживала, коли йшла на виступ у бібліотеку ім. Лесі Українки. Чи збереться аудиторія? Чи буде перед ким виступати? А ти прийшла з учнями і з колегою Любою Гребішковою. Всі дівчатка у вишиванках. Свято вийшло. Просіть у мене, що хочете.

– Уже просимо. Ганнусю, прийди до нас у коледж на свято рідної мови. Прийдеш?

– Кажи коли. Записую…

 

………

– Ганю, дозволь мені взяти з твоєї поезії за епіграф рядки:

«Я тут не просто розважаюсь,

А дотанцьовую життя…»

– А до якого вірша?

– До циклу «Омана експресії танцю».

– Ану читай.

(Після прочитання).

– Ого! Це, напевно, найсильніша лірика з усієї, яку ти написала. Ти закохалася, Зоєчко? Зізнавайся.

– Та ні. Просто уявила танець. Адже в основі мистецтва лежить уява.

– Це ти, вчителько, будеш своїм учням пояснювати, а мені кажи всю правду. Закохалася? Зою, у творчості звільнись від учительства – те правильно, те ні. Ти така вся правильна, що аж нудьга бере. В поезії потрібно відкривати людям душу – інакше ти не поетеса…

 

………..

– Зосю, привіт. Ти читала, що в сьогоднішній літературці розповів Сидоржевський?

– Читала.Мені боляче. Сидоржевський – мій земляк. А ще мені соромно, що українці такі сварливі. Там, де потрібно плече підставити, дехто підставляє ногу, щоб упав. Я хочу, щоб він вистояв і переміг.

– Зосю, Сидоржевський – талановитий публіцист, звалив на свою красиву голову таке ярмо – нашу Спілку. Переможе. Сильним буде…

 

…………

– Привіт, Ганнусю. Що робиш?

– Архів складаю.

– Навіщо так рано? Тобі ще жити та жити.

– Е-е, сонечко, життя – гульк і нема… І тобі пора збирати архів.

– Я навіть чернеток не зберігаю. Спалюю. До Неба димом. Поезія – окраса, відрада мого життя сьогодні й зараз. Я не думаю про чиюсь пам’ять про мене. Прийдуть нові люди – для них потрібно звільнити місце…

– Зойко, безтолкові твої думки. Вперше чую таке безглуздя… Збирайся, пішли в кав’ярню. Поп’єм кави, поговоримо. Я розповім тобі про великого українця Олеся Гончара, а потім ти – своїм учням. У підручниках такого немає, там про всіх написано однаково, а це ж письменники – люди від Бога, особистості, неповторні…

 

…………

– Зою, в тебе чимало нагород, книжок і пісень. Чому ти не подаєш на звання?

– Бо не вірю, що можливий успіх.

– Не сміши мене. Слухай уважно: завтра о 12 годині щоб ти була у «Фонді культури» біля кабінету Бориса Олійника з усіма паперами. Ясно тобі?

– Та ясно.

– Це я ще вмовляти тебе повинна?

– Пробач, Ганнусю, я просто не вірю, що це реально.

– Реально. Борис Ілліч талановитим допомагає. Значить, і тобі допоможе. Ось побачиш. У тебе достатньо творчих надбань, а ти сидиш, мов курка. Ти курка чи чайка, Зосю?

– Чайка я, чайка. Дякую, Ганнусю.

– Ось і добре. Бо я не можу заспокоїтись. Допоможу тобі, ще комусь допоможу – тоді буде мені спокійно і радісно.

 

………….

– Прочитала я твій рукопис, Зоя Кучерява. Якщо більше половини віршів допрацюєш, решту знімеш, то буде толкова книжечка. Я не буду тебе вчити, як писати. Цього не навчиш. Господь дає талант. Я розкажу тобі, як не можна писати. По-перше, попробуй проспівати свій рядок. Якщо має місце важка вимова від збігу приголосних – не годиться. Поетична мова – найвитонченіша, вона захоплює почуття змістом і звуком. По-друге, кінцеві звуки попереднього слова і перші звуки наступного можуть під час озвучення ніби утворювати смішне, недолуге, або навіть брутальне слово. Цього допускати не можна, особливо в пісні. Далі, не розміщуй вірш на листку як-небудь. Графіка вірша повинна вабити погляд. Вдало розміщений, не розхристаний він і читається краще, і запам’ятовується. Ще одне. Якщо слово йде до тебе, а ти в ту саму мить його не приймаєш, а відкладаєш на потім, то знай – слово не чекатиме, а піде до іншого поета. Як нема натхнення – не пиши, просто занотуй слова та образи, прийми їх. Запам’ятай. Якщо хтось ганьбить твою поезію – не переймайся. Ганьбить від заздрощів. І це не твої проблеми. Пожалій кривдника – то нещасна людина.

Читай багато, наповнюй себе.

 

………..

– Ганнусю, я рада, що наші місця в журі знову поруч.

– Зоєчко, твоє місце не тільки зі мною. Тобі пощастило більше, ніж мені. Ти сидітимеш поруч не просто з народним артистом, не просто з великою людиною, не просто з красивим чоловіком, а з епохою – Дмитром Михайловичем Гнатюком. Непомітно притулись до нього. Запам’ятай цю мить…

 

…………

У Миргороді після вечірнього засідання журі «Осіннього рандеву».

– Ганнусю, ходімо вже в готель. Ти казала, що геть сили нема, що дуже болять ноги. Ходімо, Ганнусю, я допоможу тобі.

– Зосю, ти чого причепилася до мене? Які ноги? Як це болять? Чуєш, музика грає – ходімо на танці…

 

Р.S.

Я перечитую книжки Ганни Чубач. У моїй книжковій шафі їх багато. Торкаюсь, листаю, читаю… Стискається серце. Ось «Журавка», «Літо без осені», «Озвучена печаль», «Серед зневір і сподівань»… Після того, як Поетеса покинула цей світ, її поезія звучить по-особливому – звуком, як променем, освітлює земну миттєвість життя і кличе в незбагненну (чи оманливу) вічність..

 

 грудень 2020 р.

 

“Українська літературна газета”, ч. 1 (293), 15.01.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!